Читать онлайн “Абу-Касимові капці” «Іван Франко»

  • 02.02
  • 0
  • 0
фото

Страница 1

Абу-Касимовi капцi
Іван Якович Франко




Iван Якович Франко

АБУ-КАСИМОВІ КАПЦІ





ПЕРЕДНЄ СЛОВО


Вiршоване оповiдання «Абу-Касимовi капцi» виходить отсе другий раз накладом Руського педагогiчного товариства, а крiм того, було минулого року видане для украiнського люду в Росii, у Черкасах. Перше видання, що вийшло в 1895 р у Львовi, дiждалося дуже похвальноi оцiнки i подрiбного розбору з боку чоловiка, що бiльше всiх iнших украiнцiв тямить у схiдних мовах та письменствах, д. Агафангела Кримського, професора арабськоi мови в Лазаревськiм iнститутi в Москвi. Доб[родiй] Кримський, висловлюючись дуже прихильно про загальний колорит мойого оповiдання i про ту основну думку, яку я силкувався вiднайти в тiм оригiналi, що з нього взята його канва, пiднiс заразом деякi помилки, в якi легко було впасти чоловiковi, не вченому в арабськiй мовi, i якi я ось тут здебiльшого повиправляв. За тi вказiвки складаю щиру подяку нашому шан[овному] земляковi.

В своiм розборi на мою книжечку д. Кримський порушив питання про те, вiдки я взяв отсе оповiдання? Йому звiснi були — показалося — тiльки росiйськi його переповiдки, яких знов я не бачив нiколи. Думаючи, що вка- зiвка на моi джерела влегшить оцiнку моеi працi, я роблю сим разом те, що повинен був зробити при першому виданнi.

Отже, певно, буде несподiванкою для шан[овного] арабiста, коли скажу, що уперве з оповiданням про Абу-Касимовi капцi я познайомився ще бувши учеником IV гiмназiального класу в Дрогобичi, познайомився з уст неписьменного передмiщанина Жука. Замiсть Абу-Касима вiн називав героя Казоемом i замiсть капцiв говорив «сапоги». «Послухайте тепер за Казоемовi сапоги!» — так розпочав вiн свое оповiдання, коли при святi у нього зiбралося багато передмiськоi молодiжi, таких же неписьменних парубкiв i дiвчат. Усi слухали й реготали. Я також. Я не питав Жука, вiдки вiн узяв се оповiдання, але догадуюся пословi «сапоги», що вiн мусив 1849 р. чути його вiд «москалiв», що йшли через Дрогобич на Угорщину i стояли постоем у його хатi i про яких вiн згадував часто й залюбки, хоч оповiдав i про зовсiм негарнi iх дiла.

Пiзнiше довгi лiта я не стрiчався з сею казкою, та й не до казок менi було. Аж 1894 р., бувши в Вiднi, я купив у однiй антикварнi давню нiмецьку збiрку арабських казок пiд заголовком] «Тисяча i один день» (Тausend und ein Tag. Morgenlandische Erzaglbngen, aus dem Persischen, Turkischen und Arabischen nach Petits de la Groix, Galland Gardonne, Ghavis und Gazotte, der Grafen Gaylus und anderen uberzetzt von F.H. von dem Hagtn. Zweite wohlfeilere Ausgfbe. Prenzlau, 1835). Ся збiрка мало що не така довга, як ii титул, бо обiймае 11 не зовсiм малих томикiв, i була, як сказано в титулi, злiплена зi схiдних оповiдань, поперероблюваних на французьке ще в XVIII вiцi. Отож у 4-iм томi сеi збiрки я й вiднайшов свого старого знайомого «Казоема». З огляду, що старе Гагенове видання тепер досить рiдке, подаю тут се оповiдання в дослiвнiм перекладi i з iменами власними в тiй формi, яку в своiй рецензii признав хибною д. Кримський, а яку я знайшов у своiм старомоднiм та невибагливiм джерелi. Читаемо там на стор. 324-331 ось що:


ІСТОРІЯ ПАРИ ПАНТОФЛІВ

Жив у Багдадi старий купець на iм'я Абу Казем Тамбурi-форт, славний своiм скупарством. Хоч був дуже багатий, то проте одягався в саме лахмiття; його тюрбан з грубого полотна був такий брудний, що його колiр годi вже було розпiзнати. Але мiж усiми частими його одягу його пантофлi звертали на себе найбiльшу увагу цiкавих, iх пiдошви були попiдбиванi грубими цвяхами, пришви всюди були полатанi. Певно, славний корабель Арго не складався з так багато кусникiв, як тi пантофлi, а вiд 10 лiт, вiдколи служили вони як обув, найзручнiшi багдадськi полатайки висилювали всю свою штуку, щоб стягати докупи iх розвалили. Через те вони зробилися такi важкi, що ввiйшли навiть у приповiдку, i коли хто хотiв означити щось важке, то все брав для порiвняння Каземовi пантофлi.

Одного дня коли гоп купець ходив по мiському базарi, трапилось йому купити значну купу кришталю. Вiн добив торгу, бо був корисний. Кiлька день по тому вiн довiдався, що один задовжений продавець пахощiв як остатню запомогу мае на продаж iще лише рожеву воду. Скористав, отже, з нещастя того бiдолахи i купив у нього всю його рожеву воду за половину вартостi.

Сей блискучий iнтерес впровадив його в дуже добрий настрiй. Та замiсть, звичаем схiдних купцiв, ушанувати корисний iнтерес гостиною, вiн надумав краще пiти до лазнi, де вже не був досить давно. Коли роздягався, сказав до нього один його приятель або такий, якого вiн уважав своiм приятелем (де там у скупаря приятелi!), що його пантофлi зробили його прислiв'ям цiлого мiста i слiд би вже йому купити собi новi.

«Та я давно вже думаю про се, — вiдповiв Казем, — та тiльки, коли придивлюся гаразд, то вони не такi ще подертi i можуть iще служить якийсь час».

За такою розмовою вiн роздягся i пiшов до купальнi.

Поки там мився, прийшов багдадський кадi купатися. Казем вийшов iз купальнi п

Страница 2

ред ним i подався знов до передпокою. Тут вiн убрався, але надармо шукав своiх пантофлiв: замiсть них стояли на iх мiсцi новiсiнькi папучi. Наш скупиндряга подумав собi (бо таке було його бажання), що се дарунок того, хто так щиро напоминав його, i надiв гарнi папучi, якi ощаджували йому прикростi купувати самому новi, i радiсно пiшов собi з лазнi.

Коли кадi викупався, кинулись його слуги шукати папучi свойого пана, та дарма: знайшли лише колодкуватi капцюгани, в яких зараз пiзнали Каземовi пантофлi. Придверники побiгли за злодiем, ухопили його з поличним i привели назад. Кадi, взявши своi пантофлi назад, вiдправив його до в'язницi. Казем мусив викупитися, а що його вважали щонайменше таким же багачем, як скупарем, то коштувало се його не дешево.

Вернувши назад додому, кинув засмучений Казем своi пантофлi до рiки Тiгра, що плила пiд його вiкнами. Кiлька днiв потiм витягли рибаки свою сiть тяжчу, як звичайно, i знайшли в нiй Каземовi пантофлi. Цвяхи, якими вони були пiдкованi, наробили в оках сiтi немало спустошення. Рибаки, сердитi на Казема та на його пантофлi, надумали вкинути iх йому до хати крiзь створене вiкно. Укиненi з розмахом пантофлi вдарили по фляшках, уставлених па примурку, i звалили iх додолу; фляшки побилися, а весь рожевий олiйок пропав.

Хто здужае, нехай уявить собi бiль Казема на вид такоi руiни.

«Проклятi пантофлi! — крикнув вiн, микаючи собi бороду. — Вже ви не будете бiльше робити менi шкодив.

Сказав се, взяв рискаль, викопав у своiм саду яму й закопав там пантофлi.

Один сусiда, що вже давно мав на нього пеньку, побачив, як вiн порпався у землi, побiг зараз i дав знати намiсниковi, що Казем у своiм саду викопав скарб. Бiльше не було треба нiчого, щоб розпалити намiсникову захланнiсть. І хоч як божився наш скупиндряга, що не знайшов нiякого скарбу, лише хотiв закопати своi пантофлi, коли ж бо в намiсника вже розгорiвсь апетит на золото, i бiдолашний Казем мусив знову окупити свою свободу дуже грубою сумою.

В розпуцi посилав вiн тепер своi пантофлi з усього серця до дiдька, далi пiшов i вкинув iх у водопровiд, геть далеко за мiстом: сим разом, — думав собi, — нiяка жива душа не дiзнаеться вже про них. Але чортик, що досi невтомно робив йому поганi пакостi, заволiк пантофлi просто в головну трубу водопроводу, так що вони спинили доплив води. Доглядачi водопроводу поспiшили на мiсце, щоб направити лихо, знайшли Каземовi капцюги, занесли iх до намiсника й заявили, що з них пiшло все лихо. І знов властивця нещасних пантофлiв запроторили в тюрму й засудили ще на бiльшу грошову пеню, нiж оба попереднi рази. А намiсник, покаравши переступ, не хотiв задержувати нiчиеi власностi i щиросердно вiддав Каземовi його коштовнi пантофлi.

Казем, бажаючи нарештi увiльнитися вiд усiх бiд, яких вони наробили йому, постановив собi спалити iх. Та що вони були набрякли водою, то поклав iх на плоскiм дасi свойого дому, щоб висохли на сонцi.

Та нещастя ще не всi своi стрiли випустило на нього, а остатня, яку воно ховало досi, була найболючiша. Сусiдський пес побачив пантофлi, скочив iз даху свойого господаря на дах скупаря, вхопив один пантофель у писок i, граючися ним, упустив його на вулицю. Проклятущий важкий пантофель упав якраз на голову вагiтнiй жiнцi, що проходила попри дiм: перестрах i сила удару зробили те, що скалiчена жiнка поронила дитину, ii муж подався з жалобою до суду, i Казема засудили на грошову кару, вимiрену вiдповiдно до вчиненого нещастя.

Тодi вiн пiшов додому, принiс оба пантофлi i, держачи iх у руках, промовив до судii так сердито, що суддя аж розсмiявся:

«Отее та нещасна причина всього мойого лиха! Тi проклятi пантофлi довели мене до жебрацькоi торби. Прошу вас видати тепер такий вирок, щоб вiд сьогоднi мене не карано бiльше за нещастя, яких вони — я в тому певен — iще нароблять».

Судiя не мiг вiдмовити його просьбi; та Казему дорого коштував той досвiд, як то небезпечно не мiняти пантофлiв упору.

Прочитавши се оповiдання, кождому легко буде змiркувати, де i наскiльки я вiдбiг вiд нього. Поперед усього я не бажав зупинятися на тiй дуже мiлкiй моралi, яку випровадив iз оповiдання, — не знаю вже, чи арабський автор, чи його французький або нiмецький перерiбник (бо ж, певно, арабський текст тут не передано дослiвно, а лише коротеньким витягом). Я глянув на ту комiчну iсторiю з ii трагiчного боку i, не вменшаючи комiзму, силкувався вивести наверх ii трагiзм власне в психологii скупаря та в устроi тоi орiентальноi суспiльностi, серед якоi вiдбуваеться подiя. Деспотизм, пiдкупнiсть урядникiв, безправ'я одиницi виплоджуе фаталiстичний свiтогляд i нахил до мiстицизму. Сюди, в сей свiт вiрування, тiкае й Абу-Касим, зруйнований матерiально через гру випадкiв, а властиво через урядове здирство. Критика фахового орiенталiста проф. Кримського зазначила, що я добре вгадав ту психологiю.

І ще слiвце про кiнцеву фразу моеi поемки. Проф. Кримський закидае iй несуразнiсть, бо ж у часах халiфiв, у яких iде оповiдання, годi ще говорити про туркiв i тим паче про турец

Страница 3

ких святих. Проте я лишив сю фразу, бо в нiй характеризуеться не час подii, а наше народне розумiння ii: турецький святий у нашiй i польськiй нар[однiй] приказцi значить голяка, чоловiк без маетку (goly jak turecks swiety). Нехай i так, що в пiднесеннi до Абу-Касима ся фраза — анахронiзм, але для нашоi публiки вона добре характеризуе власне те положення, в якому вiн опинився, а заразом цiлiй поемцi дае значення показу: як то чоловiк сходить на «турецького святого».




І. ХТО ТАКИЙ БУВ АБУ-КАСИМ І ЯК ВИГЛЯДАЛИ ЙОГО КАПЦІ


У Багдадi, славнiм мiстi,
Тому лiт не сто, не двiстi,
Як халiфи ще жили,
Був вдовець, стара катряга,
Та такий вам скупиндряга,
Що шукать по всiй землi.

Хоч багатий був, як рiдко,
Та ходив брудний, як дiдько,
І обдертий, як жебрак:
Сорочище чорна, груба,
Ледве руб держиться руба,
А штанищi, мов райтак.

Лисину замiсть тюрбана
Обвивала шмата драна,
Ветха — й кольору не знать;
Плащ — верета-перетика,
Шпилька з терня, пояс з лика
Хоч у просо шпаки гнать.

Звався дiд той Абу-Касим,
Був купець собi, не блазень,
Пахощами торгував.
Як по мiстi йшов часами,
Всякий люд за ним юрбами
Бiг i дивом дивував.

Та найбiльше всiх уваги
У старого скупиндряги
Його капцi знай тягли:
Але капцi ж бо то, капцi!
Що, мабуть, ще дiдьчiй бабцi
Шлюбним обувом були.

Вiдки Абу-Касим взяв iх,
Кiлько лiт уже вживав iх,
Сього не затямив свiт;
Знали лиш шевцi багдадськi,
Що тi капцi чудернацькi
Латали вже з десять лiт.

Що там прищiпок без мiри!
Що там дратви, що там шкiри
Шевськi руки уплели!
Десять раз пiдошви клали,
До старих новi шпиляли,
Щоб мiцнiшii були.

А пiд десять шкiр тих, братку,
Абу-Касим наостатку
Цвяхiв густо сам набив,
Та й то цвяхiв з головками,
Мов цибулi з часниками, —
На уряд коваль зробив.

І обцаси тож незгiршi:
Мов копита щонайширшi,
Отакий лишали слiд;
Пришви, дубельтово шитi,
Так були латками вкритi,
Наче дуб, корявий дiд.

Ноевий ковчег — я певен —
Стiльки лат не мав i бревен,
Що тi капцi-шлапаки;
Подобали на колоду,
А тяжкi були до ходу,
Наче проса два мiшки.

То ж то мир увесь зглядався,
Як в них Касим прокрадався
Вулицями на базар,
Як потiв, бiдак, i сапав,
Ноги тяг, що ледве шлапав,
Мов за кару кайданяр.

Купцi тii так всi знали,
Так iх часто споминали,
Що прислiв'ям стались вмить:
Як тяжке щось мав хто в гадцi:
«Се як Касимовi капцi,
Сього я не втну зробить».

Слухайте ж, як доля-ненька
Тими капцями злегенька
Скоботать його взяла,
Поки всi гидкi й болющi
Злих привичок шкаралющi
Потрощила й розмела.




II. ЯК АБУ-КАСИМ НА ЛІЦИТАЦІЇ КУПИВ СОБІ БІДУ


Раз базаром Абу-Касим
В день торговий ледве лазив,
В своiх капцях ноги тяг,
Та торгу вiн знай пильнуе!
Тут продасть, там знов купуе,
Все снуесь по вулицях.

Втiм, забили барабани,
І валить народ юрбами
Там, де возний судовий
Став на бочку й викрикае:
«Хто охоту й грошi мае,
Най iде в базар новий!

У базарi, добрi люде,
Лiцитац’я зараз буде!
Там купець есть Бен-Омар;
Пахощами вiн торгуе, —
От у нього лiцитуе
Суд за довг увесь товар».

Мусульмани тее чують,
Тi жалiють, тi кепкують,
Та нiхто не поспiша.
«Пахощi — се бабське дiло!
Нам на те, щоб грiшне тiло
Прокормить, нема гроша!»

Та один лиш Абу-Касим,
Вчувши се, аж скочив разом,
Мов пiдрiс i просвiтлiв.
«Пахощi, та й то хорошi!
Продадуть за песi грошi!
Коб на час я долетiв!»

І вже сапа, i вже фука,
Шкандибае i штильгука
В Бен-Омаровий базар…
Тут спiткнеться, тут офукнесь,
О прохожих лобом стукнесь,
А бiжить, мов на пожар.

Прибiгае — не вiтаесь,
Тiльки про товар питаесь
Та розвiдуе цiну.
Втiм, Омар до нього сходить
І набiк його вiдводить
На хвилиночку одну.

«Друже любий, Абу-Касим!
Бачиш, що за горе разом
Впало, наче з неба грiм,
На мiй дiм! Та, iй же богу,
Най зламаю зараз ногу,
Як я сам що винен в тiм!

Знаеш сам — купець я чесний,




Конец ознакомительного фрагмента.


Поделиться в соц. сетях: