Страница 1

З вершин i низин
Іван Якович Франко




Iван Якович Франко

З вершин i низин





PROFUNDIS





ГІМН



Замiсть пролога

Вiчний революцйонер —
Дух, що тiло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Вiн живе, вiн ще не вмер.
Нi попiвськii тортури,
Нi тюремнi царськi мури,
Анi вiйська муштрованi,
Нi гармати лаштованi,
Нi шпiонське ремесло
В грiб його ще не звело.
Вiн не вмер, вiн ще живе!
Хоч вiд тисяч лiт родився,
Та аж вчора розповився
І о власнiй силi йде.
І простуеться, мiцнiе,
І спiшить туди, де днiе;
Словом сильним, мов трубою,
Мiлiони зве з собою, —
Мiлiони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрiзь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiз.
І де тiльки вiн роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.
Вiчний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пiтьмi поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руiна,
Покотилася лавина,
І де в свiтi тая сила,
Щоб в бiгу ii спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

1880




Веснянки





***


Гримить! Благодатна пора наступае,
Природу розкiшная дрож пронимае,
Жде спрагла земля плодотворноi зливи,
І вiтер над нею гуляе бурхливий,
І з заходу темная хмара летить —
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимае народи, —
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мiльйони чекають щасливоi змiни,
Тi хмари — плiдноi будущини тiни,
Що людськiсть, мов красна весна, обновить…
Гримить!

1880




***


Грiе сонечко!
Усмiхаеться небо яснее,
Дзвонить пiсеньку жайвороночок,
Затонувши десь в безднi-глубiнi
Кришталевого океану…
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули вiтри,
Проскрипiв мороз, вже пройшла зима!
Любо дихае воздух леготом;
Мов у дiвчини, що з сну будиться,
В грудi радiсно б'есь здоровая
Молодая кров,
Так i грудь землi диха-двигаесь
Силою дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сiй в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любвi мати щирая
Обiйме його,
Кров'ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистее,
Руки сильнii, думка чесная, —
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сiйте в головах думи вольнii,
В серцях жадобу братолюбiя,
В грудях смiливiсть до великого
Бою за добро, щастя й волю всiх!
Сiйте! На пухку, на живу рiллю
Впадуть сiмена думки вашоi!

28 марта 1880




***


Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоiй живе глубинi,
Краплю, щоб в бою сильнiше стояти,
Дай i менi!
Дай теплоти, що розширюе груди,
Чистить чуття i вiдновлюе кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай i огню, щоб ним слово налити,
Душi стрясать громовую дай власть,
Правдi служити, неправду палити
Вiчну дай страсть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Яснiсть думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати.
В працi сконать!

1880




***


Розвивайся, лозо, борзо,
Зелена дiброво!
Оживае помертвiла
Природа наново.
Оживае, розривае
Пута зимовii,
Обновляесь в свiжi сили
Й свiжii надii.
Зеленiйся, рiдне поле,
Украiнська ниво!
Пiдоймися, колосися,
Достигай щасливо!
І щоб всяке добре сiм'я
Ти повiк плекала,
І щоб свiту добра служба
З твого плоду стала!

1880




***


Не забудь, не забудь
Юних днiв, днiв весни, —
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.
Золотих снiв, тихих втiх,
Щирих слiз i любви,
Чистих поривiв всiх
Не встидайсь, не губи!
Бо минуть — далi труд
В самотi i глушi,
Мозолi наростуть
На руках i душi.
Лиш хто любить, терпить,
В кiм кров живо кипить,
В кiм надiя ще лiк,
Кого бiй ще манить,
Людське горе смутить.
А добро веселить, —
Той цiлий чоловiк.
Тож сли всю життя путь
Чоловiком цiлим
Не прийдесь тобi буть —
Будь хоч хвилечку ним.
А в поганii днi,
Болотянii днi,
Як надiя пройде
І погасне чутте,
Як з великих дорiг
Любвi, бою за всiх
На вузькi та крутi
Ти зiйдеш манiвцi,
Зсушить серце жура,
Сколять ноги терни, —
О,тодi май життя
Вдячно ти спом'яни!
О,тодi яснi сни
Оживлять твою путь…
Юних днiв, днiв весни
Не забудь, не забудь

10 iюня 1882




***


Ще щебече у садочку соловiй
Пiсню любую весноньцi молодiй,
Ще щебече, як вiддавна щебетав,
Своiм спiвом весну красную вiтав.
Та не так тепер в садочку, як було:
Вечiр в маю, спiвом все село гуло,
По вулицi дiвчатонька, наче рiй,
На вишеньцi висвистуе соловiй.
Не так нинi, як бувало! Пiвсмерком
Не йдуть селом дiвчатонька ходiрком,
Не виводять спiваночок на весь двiр
Соловiевi на вишенцi всупiр.
Ось з роботи перемученi спiшать,

Страница 2

Руки й ноги, мов вiдрубанi, болять,
Не до жартiв iм, сердешним, та пiсень,
Лиш спочити б, наробившися весь день!
Важко якось соловiю щебетать,
Важко весну, хоч як красну, зустрiчать,
Голосить природи радiсть на весь мiр,
Наче людському нещастю на докiр.
А ще жаль йому й супiрниць, що iх спiв
По селу враз з його свистом гомонiв.
Що то жде iх?.. Шлюб з нелюбом, рiй дiтий
Та в'iдливая свекруха й муж лихий.

1881




***


Весно, ох, довго ж на тебе чекати!
Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?
Чом замiсть себе до вбогоi хати
Голод i холод, руiну i страти
В гостi ти шлеш?
Бач, уже май зачиняесь! О маю,
Чом же мерцем ти приходиш на свiт?
Пусто i мертво по полю, по гаю,
Лиш олов'янii хмари вкривають
Весь небозвiд.
Стогiн iде по селищах убогих,
Дiти гуртами на задавку мруть,
Сiна нема й стебельця в оборогах,
Гине худiбка, по долах розлогих
Води ревуть.
"Згинем, — люд шепче. — Там горе не саме
Звикло ходить. Або пошесть прийде,
Або — не дай боже — Польща настане".
От як сей рiк зустрiчають селяни,
Весно, тебе.

1881




***


Ой, що то в полi за димове?
Чи то вiрли крильцями б'ються?
Нi, то Доля грядки копле,
Красу садить, розум сiе,
Примовляе, приспiвуе:
"Сходи, красо, до схiд сонця,
Ти, розуме, — спозаранку!
Рости, красо, до пояса,
Ти, розуме, вище мене!
Іди, красо, помiж люди,
Ти, розуме громадами!
Не дайсь, красо, тому взяти,
Хто ти хоче свiт зв'язати;
Не дайсь, красо, тому в руки,
Хто тя хоче в пута вкути!
А як впадеш у неволю,
То розплинься слiзоньками,
То засохни без розплоду!
Ти, розуме-бистроуме,
Порви пута вiковii,
Що скували думку людську!
Двигни з пiтьми люд робочий,
Двигни з пiтьми — та до мене!
Розхитай в нiм яснi думи,
Розрости бажання волi,
Виплекай братерську згоду,
Поеднай велику силу,
Щоби разом, дружно стала,
Щастя, волi добувала!"

23 iюля 1880




***


Веснянii пiснi,
Веснянii сни,
Чом так безутiшнi,
Безвiдраднi ви?
Чи для вас немае
Зеленi в лiсах,
Чи для вас не сяе
Сонце в небесах?
Чи для вас весела
Квiтка не цвiте,
Що лиш вбогi села,
Людський бiль здрите?
Ох, живi дiброви,
Ясний сонця свiт,
Лиш життя, любови
В людських душах нiт!
Втiшно птиця лине,
Гамiр, спiви, крик…
Тiльки бiдний гине
З голоду мужик.
Квiти серед поля
Долом i горою —
Тiльки тьма й неволя
П'е народну кров.
Краще б то для моди
Заспiвати, бач,
Про красу природи,
Нiж про людський плач.
Але не для моди
Се спiваю я,
То й сумна виходить
Пiсенька моя.

1882




VIVERE MEMENTO![1 - Пам'ятай, що живеш! (Лат.)]


Весно, що за чудо ти
Твориш в моiй груди?
Чи твiй поклик з мертвоти
Й серце к жизнi будить?
Вчора тлiв, мов Лазар, я
В горя домовинi —
Що ж се за нова зоря
Менi блисла нинi?
Дивний голос мя кудись
Кличе — тут-то, ген-то:
"Встань, прокинься, пробудись!
Vivere memento!"
Вiтре теплий, брате мiй,
Чи твоя се мова?
Чи на гiрцi свiтлянiй
Так шумить дiброва?
Травко,чи се, може, ти
Втiшно так шептала,
Що з-пiд криги мертвоти
Знов на свiтло встала?
Чи се, може, шемрiт твiй,
Рiчко, срiбна ленто,
Змив мiй смуток i застiй?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас,
Клик життя могучий…
Весно, вiтре, люблю вас,
Гори, рiки, тучi!
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров'ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить…
Vivere memento!

14 октября 1883




Осiннi думи





ЖУРАВЛІ


Понад степи i поле, гори й доли,
Понад дiброви, зжовклим листом вкритi,
Понад стернища, зимним вихром битi,
З плачем сумним, мов плач по кращiй долi,
Понад селища бiднi, непошитi
Хатки, обдертi i пустi стодоли,
Понад люд темний, сумовитий, голий,
Ви пливете по млистому блакитi.
Куди? Куди? Чи в кращий край зелений,
Залитий свiтлом, зiллям умаений,
На нитку мов нанизанi, мчите ви?
О, ждiть! Ось в млистiй i вогкiй ярузi
З крилом пiдтятим брат ваш сохне в тузi!
Вiзьмiть мене в путь, браття! Де ви? Де ви?..




***

Пiсланцi пiвночi, в далекiм юзi,
В прекраснiм краю барв, багатства, пiснi,
Перекажiть про сiрi, безутiшнi
Мли, що стоять на нашiм виднокрузi!
Перекажiть про бiднiсть, сльози вiчнi,
Про труд безсонний в болi i натузi,
Про чорний хлiб твердий, печений в спузi,
Про спiв жалiбний, мов вiтри долiшнi!
Перекажiть про те, що вас прогнало
З нещасного, хоч рiдного вам, краю,
Щоб всяке щире серце й там ридало!
Та сли й там бiднi схнуть, терплять, ридають,
Сли й там земля ссе кров iх, сльози й пiт,
А хлiб дае не iм — мовчiть! Мовчiть!

20-21 октября 1883




***


Паде додолу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на грiб дитини
Прийшла i п

Страница 3

аче, шепчучи молитов.
Осики лист кровавий iз гiллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жалiбно жовте листя березини,
Здаеться, шепче: "Лiто, де ти, лiто?"
Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спокiйно в темну, зимну даль глядить —
Таж вiн недарма тепле лiто втратив!
Най в'яне листя, най метiль гудить,
Се сил його не зможе пiдiрвати,
І плiд його приймесь i буде жить!

1881




Скорбнi пiснi





***


Не винен я тому, що сумно спiваю,
Брати моi!
Що слово до слова нескладно складаю —
Простiть менi!
Не радiсть iх родить, не втiха iх плодить,
Не гра пуста,
А в хвилях недолi, задуми тяжкоi
Самi уста
Їх шепчуть, безсонний робiтник заклятий
Склада iх — сум;
Моя-бо й народна неволя — то мати
Тих скорбних дум.

9 мая 1880 




***


Бувають хвилi — серце млiе
І скорбних мислей рiй летить,
Мов чорна хмара небо крие
І грiм у хмарi гуркотить.
І поглядом нiмоi злоби
Гляджу на небо й свiт живий
І жду, що з земноi утроби
Ось-ось прорвесь огонь страшний
І вмить спалить всю землю тую
З всiма неправдами ii,
Перелама хаос твердую
Шкарлущу скрiплоi землi…
І, наче золото в горнилi,
Сей свiт очиститься зовсiм,
І чиста, в невечернiй силi,
Засяе правда й воля в нiм.

2 апреля 1880




***


До моря слiз, пiд тиском пересудiв
Пролитих, i моя вплила краплина;
До храму людських змагань, праць i трудiв,
Чень, i моя доложиться цеглина.
А як мiльйонiв куплений сльозами
День свiтла, щастя й волi засвiтае,
То, чень, в новiм, великiм людськiм храмi
Хтось добрим словом i мене згадае.

2 апреля 1880




***


Нехай i так, що згину я,
Забутий десь пiд тином,
Що всi моi думки, дiла
Слiду не лишать, мов та мла
На небi синiм!
Нехай i так! Я радо йду
На чесне, праве дiло!
За нього радо в горi вмру
І аж до гробу додержу
Свiй прапор цiло.

31 мая 1880




***


Тяжко-важко вiк свiй коротати
У незнання сумерцi нiмiм,
І хилитись, i в ярмi стогнати,
До могили простогнати в нiм.
Тяжко-важко вiк цiлий болiти,
А не знати навiть, де болить;
Мучитись у горi, а не вмiти
Того горя й крихточку вменшить.
А ще тяжче бачити всю муку,
Знати добре джерело ii,
Але не могти подати руку
Тому брату, що так стогне в тьмi.
А ще тяжче гаряче бажати
Волi, правди, братньоi любви,
Шарпатись у путах, гризти грати,
А на волю встати не могти.

1878




***


Мiй раю зелений,
Мир-зiллям маений,
Стелися круг мене
В далекую даль!
Пречудний спокою,
Витай надо мною.
Святою рукою
Прогонюй мiй жаль!
Як сонечко сяе!
Як вiльно гуляе
По вiльному краi
Мiй погляд кругом!
Луги за ланами,
Село мiж садами
І мир мiж хатками,
Спокiй над селом.
А люди щасливi,
Брати мов зичливi,
На прадiднiй нивi
Працюють поспiв…
І пiсня лунае
Вiд краю до краю:
Тут пана немае,
Немае й рабiв!
О краю мiй, свiте!
Щоб раз тебе вздрiти,




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Примiтки





1


Пам'ятай, що живеш! (Лат.)