Читать онлайн “Колесо часу” «Карлос Кастанеда»
- 02.02
- 0
- 0
Страница 1
Колесо часуКарлос Сезар Арана Кастанеда
Колись шамани древньоi Мексики вiрили, що простiр i час ? це едине цiле. Час вони уявляли як нескiнченний тунель iз дзеркальними борознами. Пересiчна людина потягом життя може споглядати тiльки одну таку борозну, потрапляючи у своерiдну пастку, i лиш обраним до снаги дивитися на будь-яку з них i обертати те, що зветься колесом часу.
Мудрiсть, пронесена крiзь вiки й зiбрана на сторiнках цiеi книжки, вiдчиняе дверi у магiчний свiт Карлоса Кастанеди. Роздуми письменника про людське життя та призначення, свободу, гармонiю i самопiзнання, пошук iстини та власного шляху – заповiтнi ключi, здатнi допомогти нам стати володарями свого часу та своеi долi. Цитати й афоризми немовби намотуються на химерну спiраль. Спiраль, яку древнi шамани називали колесом часу…
Карлос Кастанеда
Колесо часу
Вступ
Цю збiрку вибраних цитат я пiдготував на основi своiх перших восьми книг про свiт шаманiв древньоi Мексики. Усi висловлювання взято безпосередньо з тих пояснень, що iх менi як антропологу надавав мiй учитель i наставник дон Хуан Матус, шаман iндiанського племенi якi з Мексики. Представники древнього шаманського роду, до якого вiн належав, жили у Мексицi з незапам’ятних часiв.
Дон Хуан увiв мене у цей Свiт – який, звiсно ж, був свiтом древнiх шаманiв – найдiевiшим з вiдомих йому шляхiв. Тому вiн – ключова особа в моiй iсторii. Вiн знав про iснування iншоi реальностi, яка не була нi iлюзiею, анi плодом бурхливоi уяви. Для дона Хуана та його супутникiв-шаманiв (iх було п’ятнадцятеро) цей древнiй свiт був безумовно реальним i прагматичним настiльки, наскiльки це взагалi можливо.
Робота над цiею книжкою почалася як спроба створити збiрку нарисiв, висловлювань та iдей, що вiдображали б традицiйнi уявлення цих шаманiв – збiрку, яку було б цiкаво читати i яка спонукала б до роздумiв. Та в процесi роботи стався несподiваний поворот: я усвiдомив, що всi цi висловлювання надiленi надзвичайною силою. Вони вiдкрили менi прихований хiд думок, ранiше мною не помiчений, i пiдсвiтили той напрям, у якому дон Хуан скеровував мене як свого учня впродовж тринадцяти рокiв.
Цi цитати краще, нiж будь-якi теоретичнi мудрування розкривають непередбачувану i непохитну модель поведiнки, якоi дотримувався дон Хуан, аби сприяти моему якнайшвидшому входженню в його свiт. Я не сумнiваюся в тому, що дон Хуан тримався цiеi лiнii тому, що колись його вчитель вводив його у свiт шаманiв у той самий спосiб.
Своiми дiями дон Хуан Матус свiдомо намагався ввести мене в те, що вiн називав iншою системою пiзнання. Говорячи про систему пiзнання, вiн мав на увазi стандартне визначення: процеси, якi вiдповiдають за свiдомiсть у щоденному життi, зокрема пам’ять, досвiд, сприйняття i майстерне використання будь-якого синтаксису (тут синтаксис слiд розумiти як упорядковану систему). Дон Хуан стверджував, що система пiзнання шаманiв древньоi Мексики справдi вiдрiзнялася вiд системи пiзнання пересiчноi людини.
Здоровий глузд i логiка людини, що вивчае суспiльнi науки, змушувала мене вiдкидати його твердження. Знову й знову я сперечався з доном Хуаном, сприймаючи його слова як безглуздi. Менi все це видавалося щонайменше iнтелектуальною аберацiею.
Тринадцять рокiв ми тяжко працювали, щоб урештi похитнути мою вiру в нормальну систему пiзнання, яка робить свiт навколо збагненним для нас. Така змiна ввела мене в дуже дивний стан ? стан недовiри до пiзнавальних процесiв щоденного життя, якi доти я приймав беззастережно.
Пiсля тринадцяти рокiв бурхливих сутичок я всупереч власнiй волi усвiдомив, що дон Хуан Матус справдi дивився на свiт зовсiм з iншоi позицii. Отже, шамани древньоi Мексики справдi мали свою систему пiзнання. Менi було нестерпно це визнавати. Я почувався зрадником, наче виголошував найвiдвертiшу ересь.
Вiдчувши, що здолав мiй вiдвертий опiр, дон Хуан увiгнав своi iдеi в найдальшi глибини мого ества, тож менi довелося беззастережно визнати, що шамани-практики оцiнювали свiт з позицii, яку неможливо описати за допомогою наших звичних засобiв осмислення дiйсностi. Вони сприймали енергiю так, як вона плине у Всесвiтi, ? вiльну, не обмежену вимогами суспiльства й синтаксису, чисту, тремтливу енергiю. Таку дiю вони називали баченням.
Найпершою метою дона Хуана було допомогти менi побачити, як енергiя плине у Всесвiтi. У свiтi шаманiв умiння таким чином сприймати енергiю – це перший обов’язковий крок до бiльш заглибленого й вiльного погляду iншоi системи пiзнання. Щоб змусити мене побачити, дон Хуан застосовував iншi, чужорiднi засоби пiзнання.
Одним iз найважливiших засобiв був так званий перегляд, тобто систематичне ретельне вивчення власного життя, крок за кроком. Такий перегляд мав на метi не критику чи пошук помилок, а спробу осмислити свое життя i змiнити його перебiг. Дон Хуан був певен: коли практик дослiдив свое життя вiдсторонено, як того вимагае перегляд, вiн уже не зможе повернутися до звичного способу iснування.
Для дона Хуана бачити плин енергii у
Страница 2
сесвiтi означало бачити людину як сяйливе яйце або енергетичну кулю й мати змогу розгледiти в тiй сяйливiй кулi окремi риси, властивi людям загалом: скажiмо, бачити точку особливоi яскравостi у й без того яскравому свiтляному коконi. Шамани вважали, що саме в цiй яскравiй точцi, яку вони називали «точкою збирання», формуеться сприйняття. Якщо логiчно розвинути цю думку, то можна зрозумiти, що в точцi яскравостi твориться наше пiзнання свiту. Яким би дивним це не видавалося, дон Хуан Матус мав рацiю, адже саме так усе й вiдбуваеться.Процес сприйняття дiйсностi шаманами вiдрiзнявся вiд аналогiчного процесу пересiчноi людини. Шамани твердили, що сприйняття енергii напряму вело iх до так званих енергетичних фактiв. Пiд енергетичним фактом вони мали на увазi образ, який виникав унаслiдок безпосереднього споглядання енергii й приводив до остаточних i нескоротних висновкiв. Цi факти не пiддаються логiчному осмисленню у нашiй звичнiй системi iнтерпретацiй.
Дон Хуан розповiдав, що для шаманiв його лiнii енергетичним фактом було те, що свiт навколо визначають пiзнавальнi процеси, якi е далеко не непорушними: iх опановують, вони не е даннiстю. Цi процеси залежать вiд пiдготовки, практики й використання. Ця думка пов’язана з iншим енергетичним фактом: процеси звичного для нас пiзнання е результатом нашого виховання, не бiльше.
Дон Хуан Матус нi на мить не сумнiвався: все те, що вiн розповiдае менi про систему пiзнання шаманiв древньоi Мексики, ? не вигадка. Помiж тим, дон Хуан також був нагвалем, а для шаманiв-практикiв це означало, що вiн природний лiдер – людина, яка може спостерiгати енергетичнi факти без шкоди для себе. Таким чином, вiн був надiлений здатнiстю успiшно вести своiх соратникiв тими дорогами мислення й сприйняття, якi неможливо описати.
Зваживши всi тi факти про систему пiзнання дона Хуана, з якими вiн мене ознайомив, я дiйшов висновку, який вiн зi мною подiляв: що найважливiшою складовою такого свiту е iдея намiру. Для шаманiв древньоi Мексики Намiр був силою, яку вони могли бачити, коли спостерiгали за плином енергii у Всесвiтi. Вони вважали намiр всюдисущою силою, яка проникае в усi аспекти часу й простору. Це рушiйна сила, яка стоiть за всiм у свiтi. Та особливе значення для шаманiв мало те, що намiр – чиста абстракцiя, тiсно пов’язана з людиною. Людина завжди здатна керувати намiром. Шамани древньоi Мексики усвiдомили, що единий спосiб вплинути на цю силу пов’язаний зi шляхом бездоганноi поведiнки. Але здiйснити такий подвиг до снаги лише найбiльш дисциплiнованим практикам.
Ще одним надзвичайно важливим елементом цiеi дивноi системи пiзнання виявилось розумiння i використання концепцiй часу та простору. Для шаманiв це зовсiм не тi явища, що е частиною нашого життя лише тому, що вони невiд’емнi вiд звичноi для нас системи пiзнання. Для пересiчноi людини стандартними е визначення часу як «непросторового континууму, в якому подii вiдбуваються у незворотнiй послiдовностi вiд минулого через теперiшне до майбутнього», а простору ? як «безкiнечного розширення тривимiрного поля, в якому iснують зiрки й галактики; Всесвiт».
Для шаманiв древньоi Мексики час був чимось на кшталт думки – думки, породженоi чимось, незбагненним у своiй величi. Логiчним доказом цього вони вважали те, що людина як складова думки неосяжноi для ii розуму сили зберiгала в собi невелику частку цiеi думки – частку, яку можна вiдродити за допомогою надзвичайноi дисциплiни.
Простiр цi шамани вважали абстрактним полем дii. Вони називали його нескiнченнiстю i трактували як загальний пiдсумок усiх дiй живих iстот. Простiр був для них чимось бiльш доступним, майже приземленим. Здаеться, з абстрактного визначення простору вони мали неабияку користь. За словами дона Хуана, шамани древньоi Мексики нiколи не сприймали час i простiр як невиразнi абстрактнi поняття, що властиво нам. Для них час i простiр, попри незрозумiлiсть iхнiх визначень, завжди були невiд’емною частиною людини.
Іще однiею одиницею пiзнання для цих шаманiв було колесо часу. Вони пояснювали, що час нагадуе тунель нескiнченноi довжини й ширини, – тунель iз дзеркальними борознами. Кожна з борозен нескiнченна, як нескiнченне iх число. Сила життя змушуе кожну iстоту вдивлятися лише в одну з них. Проте тi, хто споглядае лише одну борозну, потрапляють у ii пастку, живуть нею.
Остаточна мета воiна – завдяки акту глибокоi дисциплiни цiлковито зосередити свою увагу на колесi часу й змусити його обернутися. Воiни, яким удалося обернути колесо часу, можуть зазирнути у будь-яку борозну й видобути з неi все, що забажають. Звiльнившись вiд дii магiчноi сили, яка змушуе вдивлятися лише в одну борозну, воiни можуть дивитися куди завгодно й бачити, як час вiдступае або, навпаки, насуваеться на них.
Якщо розглядати колесо часу саме так, то можна побачити його надзвичайний вплив, який виходить далеко за межi життя воiна, – як у випадку зiбраних у цiй книжцi висловлювань. Вони неначе намотанi на спiраль, яка живе власним життям. Ця спiраль, згiдно iз системою пiзнан
Страница 3
я шаманiв, i е колесом часу.Пiд впливом колеса часу мета цiеi книжки змiнилася, вiдiйшла вiд початкового задуму. Самi висловлювання стали у нiй панiвним чинником, i це змусило мене шукати шляхiв, щоб в усiй повнотi передати той дух, у якому вони були переданi менi – дух помiрностi й цiлковитоi прямоти.
Також я марно намагався упорядкувати цi висловлювання за певними категорiями, щоб полегшити сприйняття книжки. Така класифiкацiя висловлювань виявилася неприйнятною. Розподiлити щось настiльки невизначене й велике як цiлiсний свiт пiзнання на довiльнi та суб’ективнi категорii було просто неможливо.
Менi не залишилося нiчого iншого, як пiти за цими висловлюваннями й дати iм можливiсть самим окреслити обриси думок i почуттiв шаманiв древньоi Мексики щодо життя, смертi, Всесвiту й енергii. Вони е вiдображенням того, як цi шамани бачили не лише Всесвiт, а й усi процеси iснування i спiвжиття у нашому свiтi. І що найважливiше, цi висловлювання свiдчать про можливiсть поеднати двi системи пiзнання без жодноi шкоди для себе.
Висловлювання з «Учення дона Хуана»
Сила залежить вiд тих знань, якими ми володiемо. Який сенс знати те, вiд чого немае користi, що не пiдготуе тебе до неминучого зiткнення з невiдомим?
* * *
Нiщо у свiтi не даеться задарма. Щоб здобути знання, потрiбно докласти неабияких зусиль.
* * *
Людина йде до знань так само, як на вiйну: цiлковито зiбрана, з острахом, благоговiнням i безумовною рiшучiстю. Іти до знань чи на вiйну в iншому станi – помилка. Хто ii припуститься, гiрко про це пошкодуе, якщо йому чи iй таки вдасться зберегти життя. Виконавши всi чотири умови – будучи цiлковито зiбраним, iдучи з острахом, благоговiнням i безумовною рiшучiстю, – ми уникаемо помилок, за якi доведеться розплачуватися. За таких умов у наших дiях не залишаеться мiсця для незграбноi нерозсудливостi. Спiткнувшись i зазнавши невдачi, ми програемо всього лиш битву, тож нам не доведеться шкодувати.
* * *
Надмiрна увага до самого себе жахливо втомлюе. Така людина глуха й слiпа до всього iншого, а втома не дае змоги побачити дива, що оточують ii.
* * *
Беручись за навчання, ми повиннi працювати якомога наполегливiше. Тодi лише наша природа визначатиме межi пiзнання. Страх знання природний. Усi ми вiдчуваемо його i нiяк не можемо цьому зарадити. Проте, хоч би як лякало навчання, значно страшнiше уявити себе без жодних знань.
* * *
Сердитись на iнших означае надавати ваги iхнiм учинкам. Цього почуття обов’язково слiд позбутися. Вчинки iнших не можуть бути настiльки важливими, аби затьмарити нашу едину можливу альтернативу ? неминучу зустрiч iз нескiнченнiстю.
* * *
Будь-який шлях – лише один з мiльйона шляхiв. Тому воiн мае пам’ятати, що шлях – це всього лише шлях. Якщо ти вiдчуваеш, що вiн не для тебе, його слiд залишити за всяку цiну. Рiшення залишити шлях чи продовжувати його не мае диктуватися страхом або честолюбством. Кожен шлях слiд вивчити уважно й неквапно, а тодi поставити собi лише одне обов’язкове запитання: чи е у цього шляху серце?
* * *
Усi шляхи однаковi ? вони нiкуди не ведуть. Та шлях без серця не даруе радостi. З iншого боку, iти шляхом, що мае серце, легко: воiну не доводиться докладати зусиль, щоб полюбити його. Крокуючи шляхом, у якого е серце, людина не втрачае свого власного.
* * *
Я був настiльки самовпевнений, що вiрив, нiби живу у двох свiтах. Та для нас, людей, iснуе лише один-единий свiт. І будучи людьми, ми повиннi без нарiкань дотримуватися його законiв.
Проте iснуе щасливий свiт, у якому немае вiдмiнностей мiж речами, бо немае нiкого, хто цiкавився би цими вiдмiнностями. Я бачив цей свiт, але вiн не для людей.
* * *
У людини е чотири неминучi вороги: страх, чiткiсть думки, сила й старiсть. Можна здолати страх, чiткiсть думки i силу, але не старiсть. Їi можна вiдтермiнувати, але не перемогти.
Коментарi до «Учення дона Хуана»
Абстрактний характер висловлювань iз моеi першоi книжки «Учення дона Хуана» передае суть усього того, що дон Хуан говорив на початку мого учнiвства. У книжцi описано часи, коли дон Хуан багато розповiдав про союзникiв, рослини сили, Мескалiто, «димок», вiтер, рiчкових i гiрських духiв, духа чапареля тощо. Згодом, коли я запитав, чому вiн так часто згадував iх колись, але зовсiм не говорить про них зараз, вiн безсоромно заявив, що на початку мого навчання навмисно вдався до цiеi псевдошаманськоi балаканини задля мого ж блага.
Менi вiдiбрало мову. Я не здатен був зрозумiти, як вiн мiг говорити таке, бо це була вiдверта неправда. Проте вiн справдi був саме такоi думки про цi елементи свого свiту, а я не мiг сумнiватися у правдивостi його слiв i почуттiв.
– Не сприймай це надто серйозно, – мовив вiн, смiючись. – Я отримував особливу насолоду, порпаючись у цьому лайнi, а з тобою й поготiв, бо знав, що роблю це для твого блага.
– Для мого блага, доне Хуане? Що за маячня?
– Так, для твого блага. Я вдався до об
Страница 4
ану, зосереджуючи твою увагу на тих предметах, якi тебе захоплювали, i ти проковтнув живця з гачком, волосiнню i поплавцем.Я прагнув цiлковито заволодiти твоею увагою. Та як я мав це зробити, якщо твоему духовi бракувало дисциплiни? Ти сам раз по раз повторював, що залишаешся зi мною, бо тебе вражае те, що я говорю про свiт.
Проте ти не знав, що в основi твого захоплення лежало те, що ти незбагненним чином нiби впiзнавав усi тi речi, про якi я тобi розповiдав. Ти вважав, що ця незбагненна впiзнаванiсть була шаманiзмом, тебе це влаштовувало, i тому ти мене не покидав.
– Доне Хуане, ви чините так з усiма?
– Не з усiма, бо не всi приходять до мене, i, понад те, не кожен менi цiкавий. Мене цiкавив ти i лише ти. Мiй учитель, нагваль Хулiан, обдурив мене схожим чином. Вiн скористався моiм сластолюбством i моею жадiбнiстю: обiцяв озолотити мене й звести з усiма тими прекрасними жiнками, якi його оточували. Обiцяв менi золотi гори й упiймав на живця.
Усiх шаманiв моеi лiнii одурювали схожим чином споконвiку. Цi шамани не вчителi чи гуру. Їм байдуже, чи свiт дiзнаеться про iхне вчення. Їм потрiбнi спадкоемцi, а не люди, якi проявляють невиразне зацiкавлення в iхнiх знаннях iз певних мiркувань.
Дон Хуан мав рацiю, коли сказав, що я легко клюнув на його вигадку. Я ж бо вважав, що знайшов iдеальне джерело антропологiчноi iнформацii про шаманiзм!
У тi часи пiд його покровительством i впливом я списував щоденник за щоденником i збирав старi мапи з позначеннями розташування поселень iндiанцiв упродовж столiть, починаючи вiд езуiтських хронiк кiнця 1700-х. Занотовував iнформацiю про цi поселення й простежував найменшi змiни, сушачи мiзки над тим, чому цi мiстечка перемiщувалися й чому форма iх розташування дещо змiнювалася пiсля кожного такого переiзду. Мене переповнювали псевдомiркування про причини i обгрунтованi сумнiви. Я назбирав тисячi коротких записок i вiдомостей iз книжок та хронiк – зразковий студент антропологii! Дон Хуан усiляко потурав таким моiм примхам.
– На шляху воiнiв не бувае добровольцiв, – якось сказав вiн, вдаючи, нiби щось пояснюе. – Людину виштовхують на шлях воiна проти ii волi.
– І що ж менi робити з тисячами записiв, якi я зiбрав через твоi хитрощi? – запитав я.
Прямота його вiдповiдi мене шокувала.
– Напиши книжку! – сказав вiн. – Хоч я певен: якщо ти почнеш роботу над нею, то так iх i не використаеш. Вiд них не буде жодноi користi. Та хто я такий, щоб тобi це говорити? Спробуй сам. Але навiть не намагайся писати цю книжку як письменник. Напиши ii як воiн – як шаман-воiн.
– Що ти маеш на увазi, доне Хуане?
– Не знаю, – вiдказав вiн. – Розбирайся сам.
Звiсно, вiн мав рацiю. Я так i не використав тих записiв. Натомiсть я несвiдомо почав писати про незбагненнi можливостi iснування iншоi системи пiзнання.
Висловлювання з «Окремоi реальностi»
Воiн знае, що вiн лише людина. Вiн шкодуе тiльки про те, що життя надто коротке, тож вiн не зможе доторкнутися до всього, до чого хотiв би. Але це для нього не проблема, вiн просто вiдчувае жаль.
* * *
Вiдчуття власноi значимостi робить людину важкою, неповороткою i суетною. Щоб бути воiном, треба були легким i плинним.
* * *
Якщо розглядати людей як енергетичнi поля, вони нагадують свiтловi волокна, бiлу павутину з дуже мiцних ниток, якi тягнуться вiд голови до стоп. Тому, хто бачить, людина нагадуе яйце з натягнутих волокон. Їi руки й ноги схожi на свiтловi паростки, якi струменять навсiбiч.
* * *
Здатний бачити бачить, що кожна людина зв’язана з усiм iншим, але не руками, а довгими волокнами, якi розходяться навсiбiч iз центру ii живота. Цi волокна поеднують людину з оточенням, пiдтримують рiвновагу, роблять ii стiйкою.
* * *
Коли воiн навчився бачити, вiн бачить людину як свiтлове яйце ? чи жебрак перед ним, чи король. Змiнити щось у нiй неможливо, бо що можна змiнити у свiтловому яйцi? Що?
* * *
Воiн нiколи не переймаеться своiм страхом. Вiн думае про те, як чудесно бачити енергетичний потiк! Усе iнше – надмiрностi, зайвi прикраси.
* * *
Лише безумець захоче стати людиною знання з власноi волi. Розсудливу людину доведеться брати хитрiстю. Чимало людей радо зголосяться пройти цей шлях, але iх ми до уваги не беремо. Цi люди вже надломленi. Наче посудина з гарбуза, вони здаються цiлими, але за найменшого тиску дають трiщину – лиш спробуй налити в них води.
* * *
Коли людина не пов’язана з баченням, то дивлячись на свiт, вона щоразу бачить одне й те саме. Проте навчившись бачити, вона кожного разу бачить щось iнше, хоч нiчого не змiнюеться.
Для того, хто бачить, людина схожа на яйце. Коли вiн дивиться на одну й ту саму людину, то бачить свiтлове яйце, але воно щоразу iнше.
* * *
Шамани древньоi Мексики називали союзниками незбагненнi сили, якими могли керувати. Вони називали iх союзниками, бо вважали, що можуть використовувати iх як заманеться. Цi думки мали фатальнi наслiдки для тих шаманiв, бо союз
Страница 5
иками вони величали безтiлеснi сутностi, якi населяють Всесвiт. Сучаснi шамани називають iх неорганiчними створiннями.* * *
Запитувати про призначення союзникiв – однаково що питати про мету нашого iснування у свiтi. Ми тут – от i все. Союзники схожi на нас i, можливо, були тут до нас.
* * *
Іти шляхом воiна – найефективнiший спосiб жити. Воiн може сумнiватися й вагатися, перш нiж прийме рiшення, але зробивши вибiр, вiн iде своею дорогою без тривог i сумнiвiв, бо знае, що попереду на нього чекають мiльйони рiшень. Такий шлях воiна.
* * *
Коли воiна охоплюють сумнiви i страх, вiн думае про свою смерть. Смерть – це едине, що гартуе дух.
* * *
Смерть усюди. Вона у фарах автомобiля, що виiжджае на пагорб удалинi. Ми бачимо iх якийсь час, а тодi вони розчиняються у темрявi, нiби покинувши нас, та невдовзi знову виринають, на наступному пагорбi, щоб уже за мить знову зникнути. Це вогнi на головi смертi. Вона надягае iх замiсть капелюха i мчить галопом, наближаючись до нас. Інколи вона iх вимикае. Але нiколи не зупиняеться.
* * *
Воiн знае, що його дii не мають сенсу, але вiн мае дiяти так, наче йому про це не вiдомо. Шамани називають це контрольованою глупотою.
* * *
У людських очей двi функцii: бачити плин енергii у Всесвiтi й «дивитися на речi в цьому свiтi». Жодна з цих функцiй не краща за iншу, проте вчити очi лише дивитися, але не бачити – ганебна й непотрiбна втрата.
* * *
Воiн живе дiями, а не думками про дii й не думками про те, що вiн подумае, коли завершить дiяти.
* * *
Воiн обирае шлях, у якого е серце, будь-який шлях iз серцем, i йде ним. І тодi вiн радiе i смiеться. Вiн знае – бо бачить, – що його життя дуже швидко обiрветься. Вiн бачить, що нiщо не важливiше за iнше.
* * *
Воiн не мае честi, гiдностi, сiм’i, iменi й батькiвщини. Вiн мае лише життя, яке треба прожити. За таких обставин едине, що пов’язуе його з iншими людьми, – його контрольована глупота.
* * *
Нiщо не важливiше за iнше, тож воiн обирае будь-яке заняття i поводиться так, нiби воно важливе для нього. Його контрольована глупота змушуе його говорити, що його дii мають значення, i поводитись так, неначе це правда, але вiн знае, що це не так. Тому коли вiн перестае дiяти, то здобувае спокiй. Добрими були його дii чи поганими, вдалося досягти результату чи нi – це його не обходить.
* * *
Воiн також може залишатися бездiяльним i поводитись так, наче ця бездiяльнiсть справдi важлива для нього. На це вiн також мае повне право, бо такою буде його контрольована глупота.
* * *
У життi воiна немае порожнечi. Усе наповнене по вiнця, усе рiвноцiнне.
* * *
Пересiчна людина надто переймаеться тим, щоб любити людей i щоб ii любили. Воiн любить i все. Вiн любить усiх, кого хоче, й усе, що йому до вподоби, просто так.
* * *
Воiн бере вiдповiдальнiсть за своi вчинки, навiть найбанальнiшi. Пересiчна людина дiе, спираючись на своi думки, i нiколи не бере на себе вiдповiдальностi за своi вчинки.
* * *
Пересiчна людина е або переможцем, або переможеним, i вiдповiдно стае або переслiдувачем, або жертвою. Цi два стани домiнують в усiх, хто не бачить. Здатнiсть бачити звiльняе вiд iлюзii перемоги, поразки й страждань.
* * *
Воiн знае, що вiн чекае, i знае, чого саме чекае. Чекаючи, вiн нiчого не прагне, i тому навiть дрiбниця, яку вiн отримуе, – це бiльше, нiж вiн може прийняти.
Коли йому потрiбно поiсти, вiн знаходить шлях, бо не потерпае вiд голоду. Коли його тiло вiдчувае бiль, вiн знаходить шлях, бо не страждае вiд болю. Якщо людина пiдвладна голоду i болю, це означае, що вона не воiн; голод i бiль можуть ii знищити.
* * *
Самообмеження – це потурання. Потурання самообмеженню – найгiрше з потурань. Воно змушуе нас повiрити, що ми робимо щось надзвичайне, коли насправдi ми ще бiльше зосереджуемося на собi.
* * *
Намiр – це не думка, не предмет i не бажання. Це те, що допомагае людинi перемогти, коли ii розум говорить, що вона зазнала поразки. Вiн не залежить вiд потурань воiна. Саме намiр робить його невразливим. Вiн допомагае шаману пройти крiзь стiну, крiзь простiр, до безкiнечностi.
* * *
Коли людина стае на шлях воiна, то поступово усвiдомлюе, що звичне життя назавжди залишилося позаду. Засоби звичайного свiту вже не здатнi захистити ii, тож доводиться приймати новий спосiб життя, якщо вона хоче вижити.
* * *
В основi будь-якого знання, що перетворюеться на силу, лежить смерть. Останнiй доторк – завжди за смертю, i все, чого вона торкаеться, стае силою.
* * *
Лише смерть робить воiна достатньо безпристрасним, щоб вiдмовитись вiд будь-чого або сповна насолодитися будь-чим. Вiн знае, що та переслiдуе його i не дасть часу нi за що зачепитися, тож воiн пробуе все, але нiчого не жадае.
* * *
Ми люди, i наше призначення – вчитися й пiзнавати новi незбагненнi свiти. Воiн, який здатен бачити енергiю, знае, що цим новим свiтам немае лiку.
* *
Страница 6
*Дон Хуан якось сказав менi: «Смерть – вихор; смерть – осяйна хмара над горизонтом; смерть – це наша з тобою розмова; смерть – це ти i твоi записи в блокнотi; смерть – це нiщо. Нiщо! Вона тут, i водночас ii тут немае».
* * *
Дух воiна не прив’язаний до потурань чи скарг, до перемог чи поразок. Дух воiна прагне лише боротися, i будь-яка боротьба для нього – його остання битва на Землi. Тому ii результат для нього мало важить. У своiй фiнальнiй битвi на землi воiн дозволяе своему духовi плинути вiльно й невимушено. Вiн веде свою битву, знаючи, що його намiр довершений. Тому вiн смiеться, смiеться.
* * *
Ми безупинно говоримо iз собою про свiт. Насправдi ми пiдтримуемо свiй свiт цим внутрiшнiм дiалогом. Коли ми припиняемо цю розмову, свiт стае таким, яким мае бути. Ми оновлюемо свiй свiт, даемо йому життя й пiдтримуемо своiм внутрiшнiм словесним потоком. Бiльше того, розмовляючи з собою, ми обираемо шляхи. Тому ми приймаемо тi самi рiшення аж до смертi – бо вiдтворюемо той самий внутрiшнiй дiалог знову й знову впродовж усього життя.
Конец ознакомительного фрагмента.