Страница 1

Мистецтво сновидiнь
Карлос Сезар Арана Кастанеда


А ви знали, що спати – це теж мистецтво? Давня шаманська технiка, осягнувши яку можна прочинити дверi до iнших свiтiв. Мандрувати простором, який будуеться в нашiй уявi, i виходити за його межi. Усе це можливо лише пiд час сну – наймiстичнiшого i найзагадковiшого процесу. Та чи можна його контролювати? Чи здатна звичайна людина створювати сновидiння та усвiдомлювати iх?





Карлос Кастанеда

Мистецтво сновидiнь













Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва



Published by arrangement with HarperPerennial, an imprint of HarperCollins Publishers



Carlos Castaneda

The Art of Dreaming



© Carlos Castaneda, 1993

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2019


* * *




Авторська примiтка


За останнi двадцять рокiв я написав серiю книг про свое навчання в мексиканського чаклуна, iндiанця племенi якi, дона Хуана Матуса. У тих книгах я пояснив, що вiн навчав мене магii – але не того, що ми розумiемо пiд магiею в контекстi нашого повсякденного свiту: застосування до iнших надприродних сил, чи то виклику духiв чарами, заклинаннями або ритуалами задля створення надприродних ефектiв. Для дона Хуана магiя була актом втiлення певних особливих теоретичних i практичних припущень щодо природи й ролi сприйняття у формуваннi всесвiту навколо нас.

Керуючись порадою дона Хуана, я утримався вiд вживання термiна «шаманiзм» (категорii з царини антропологii) для систематизацii його науки. Увесь цей час я називав ii так, як називав ii вiн сам: магiею. Пiд час дослiдження, однак, я збагнув, що термiн «магiя» ще бiльше затьмарюе вже й без того незрозумiлi явища, представленi менi в його вченнi.

В антропологiчних книгах шаманiзм описаний як система вiрувань деяких корiнних народiв Пiвнiчноi Азii (також переважае серед певних iндiанських племен Пiвнiчноi Америки), яка стверджуе, що невидимий свiт прадавнiх духовних сил, добра i зла, пронизуе все навколо, i що цi духовнi сили можуть бути викликанi чи керованi дiями практикiв – посередникiв мiж сферами природного i надприродного.

Дон Хуан справдi був посередником мiж природним свiтом повсякденного життя i невидимим свiтом, який вiн називав не надприродним, а «другою увагою». Його роль як учителя полягала в тому, щоб зробити цю конфiгурацiю доступною менi. У попереднiх творах я описував його методи навчання в цьому напрямку, а також магiчнi мистецтва, якi вiн змушував мене практикувати, найважливiше з яких зветься мистецтвом сновидiнь.

Дон Хуан стверджував, що наш свiт, який ми вважаемо унiкальним i абсолютним – лише один у цiлому комплексi послiдовно розташованих свiтiв, упорядкованих подiбно до шарiв цибулини. Вiн запевняв, що ми, хоч i були енергетично запрограмованi сприймати лише наш свiт, все одно здатнi проникати до iнших сфер, так само реальних, унiкальних i абсолютних, як i наш власний свiт.

Дон Хуан пояснив менi, що для сприйняття тих iнших сфер ми повиннi не лише жадати iх, але й повиннi мати достатньо енергii, щоб iх осягнути. Їхне iснування постiйне й не залежить вiд нашого знання, казав вiн, але iхня недосяжнiсть цiлком е наслiдком нашого енергетичного стану. Іншими словами, лише завдяки цьому стану ми змушенi вважати, що свiт повсякденного життя – единий серед можливих.

Вважаючи, що наш енергетичний стан пiдлягае виправленню, дон Хуан стверджував, що маги прадавнiх часiв розвинули низку практик, спрямованих на вiдновлення наших енергетичних можливостей до сприйняття. Цю низку практик вони назвали мистецтвом сновидiнь.

Дивлячись з часовоi перспективи, я усвiдомлюю тепер, що найдоречнiшим твердженням дона Хуана про сновидiння було назвати iх «входом до нескiнченностi». Того разу, як вiн це сказав, я зауважив, що ця метафора нiчого для мене не означае.

– Тодi покiнчимо з метафорами, – поступився вiн. – Скажемо, що сновидiння – це практичний спосiб магiв приводити звичайнi сни в дiю.

– Але як можна привести звичайнi сни в дiю? – спитав я.

– Нас завжди вводять в оману слова, – вiдповiв вiн. – У моему випадку мiй вчитель намагався описати менi сновидiння, пояснюючи, що в такий спосiб маги кажуть свiтовi «На добранiч». Вiн, звiсно, пiдганяв цей опис пiд мiй спосiб мислення. Те саме я роблю зараз з тобою.

Іншим разом дон Хуан сказав менi:

– Сновидiння можна осягнути лише на власному досвiдi. Сновидiння – це не лише бачити сни, це також не мрiя, не бажання й не уява. Крiзь сновидiння ми здатнi сприймати iншi свiти, якi, звiсно, можемо описати, та не опишемо того, що дозволяе нам сприймати iх. І все ж ми здатнi вiдчути, як сновидiння вiдкривае перед нами тi свiти. Сновидiння як чуттеве сприйняття – процес у наших тiлах, усвiдомлення – у наших головах.

Пiд час своiх загальних урокiв дон Хуан ретельно пояснив менi закони, логiчнi пiдгрунтя й практики мистецтва сновидiнь. Нав

Страница 2

ання подiлялося на двi частини. Одна була присвячена механiзмам сновидiнь, друга – суто абстрактним поясненням цих механiзмiв. Його навчальний метод полягав у взаемодii мiж викликом у мене iнтелектуальноi цiкавостi до абстрактних законiв сновидiнь i спонуканням мене до пошукiв виходу в практичних заняттях.

Усе це я вже описував так докладно, як тiльки мiг. А також описував коло магiв, до якого ввiв мене дон Хуан, аби навчити своiх мистецтв. Спiлкування в цьому колi становило особливий iнтерес для мене, адже вiдбувалося винятково в другiй увазi. Там я взаемодiяв з десятьма жiнками й п’ятьма чоловiками – магами-компаньйонами дона Хуана, а також з чотирма молодими чоловiками й чотирма молодими жiнками – його учнями.

Дон Хуан зiбрав iх негайно, тiльки-но я ввiйшов до його свiту. Вiн дав менi чiтко зрозумiти, що вони утворюють традицiйну групу магiв – точну копiю його власноi команди – i що я маю очолити ii. Однак, працюючи зi мною, вiн збагнув, що я iнакший, нiж вiн очiкував. Вiн пояснив цю рiзницю з точки зору енергетичноi конфiгурацii, видимоi лише магам: замiсть чотирьох енергетичних вiдсiкiв, як у нього самого, я мав лише три. Така конфiгурацiя, яку вiн помилково вважав виправною вадою, робила мене настiльки непридатним для взаемодii з тими вiсьмома учнями чи ролi iхнього лiдера, що для дона Хуана стало вкрай важливим зiбрати iншу групу людей, бiльш вiдповiдних моiй енергетичнiй структурi.

Я докладно описав тi подii. І все ж я нiколи не згадував про другу групу учнiв – дон Хуан не дозволяв менi цього. Наполягав, що вони перебувають винятково в моему полi, а за нашою з ним угодою я мав писати про його поле, а не про мое.

Друга група учнiв була надзвичайно вузькою. До неi входило лише трое осiб: сновидиця Флорiнда Доннер-Грау, сталкерка Тайша Абеляр i жiнка-нагваль Керол Тiггз.

Ми спiлкувалися мiж собою винятково в другiй увазi. У свiтi повсякденного життя ми навiть приблизноi уяви одне про одного не мали. У наших стосунках з доном Хуаном, однак, жодноi невизначеностi не було – вiн докладав величезних зусиль, навчаючи нас усiх порiвну. Утiм, ближче до кiнця, коли час дона Хуана от-от мав спливти, психологiчний тиск вiд його вiдходу став руйнувати жорсткi межi другоi уваги. Як наслiдок, наше спiлкування почало просочуватись у свiт повсякденних справ, i ми зустрiлися нiбито вперше.

Жоден з нас на рiвнi свiдомостi не знав про наше глибоке й напружене спiлкування в другiй увазi. Оскiльки всi ми займалися академiчним навчанням, ми виявилися бiльше нiж шокованi тим, що зустрiчались ранiше. Це було i, звiсно, лишаеться iнтелектуально неприйнятним для нас, i все ж ми знаемо, що це невiд’емна складова нашого досвiду. Отже, нам лишилося тривожне знання, що людська психiка безмежно складнiша, анiж випливае з повсякденних або академiчних мiркувань.

Якось ми в один голос попросили дона Хуана пролити свiтло на нашi труднощi. Вiн сказав, що мае два варiанти пояснень. Один – щоб заспокоiти нашу вражену рацiональнiсть i пiдлатати ii, сказавши, що друга увага – стан усвiдомлення так само iлюзорний, як слони, що пурхають у небi, i все, що ми начебто пережили в тому станi – лише продукт гiпнотичного навiювання. Другий варiант – пояснити так, як це розумiють маги-сновидцi: як енергетичну конфiгурацiю свiдомостi.

Пiд час виконання завдань увi снi бар’ер другоi уваги, однак, лишався незмiнним. Щоразу, поринаючи в сон, я також входив у другу увагу, i пробудження вiд сну не обов’язково означало, що я з неi вийшов. Роками я мiг пригадати лише уривки пережитого ввi снi. Значна частина того, що я робив, була енергетично менi недоступна. Знадобилося п’ятнадцять рокiв безперервноi працi з 1973-го до 1988-го, щоб накопичити достатньо енергii, аби лiнiйно перерозподiлити все в моiй головi. Тодi я одну за одною пригадував низки пережитих увi снi подiй i змiг заповнити хоча б деякi уявнi лакуни в моiй свiдомостi. Таким чином, я вловив цiлiснiсть, властиву урокам дона Хуана з мистецтва сновидiнь, цiлiснiсть, що була для мене втрачена, адже вiн змусив мене метатися мiж усвiдомленням нашого повсякденного життя й усвiдомленням другоi уваги. Наслiдком цього перерозподiлу i е ця книга.

Усе це пiдводить мене до кiнцевоi частини обгрунтування причин для написання цiеi книги. Маючи в розпорядженнi бiльшiсть фрагментiв урокiв дона Хуана з мистецтва сновидiнь, я хотiв би далi роз’яснити теперiшню позицiю й зацiкавленiсть останнiх чотирьох його учнiв: Флорiнди Доннер-Грау, Тайшi Абеляр, Керол Тiггз i мене. Але перш нiж описати й пояснити результати наставництва та впливу на нас дона Хуана, я мушу переглянути у свiтлi того, що знаю тепер, ранiше недоступнi менi частини урокiв зi сновидiнь дона Хуана.

Остаточне обгрунтування цього твору, однак, надала Керол Тiггз. Вона вiрить у те, що пояснення свiту, залишеного нам у спадок доном Хуаном – найбiльший вираз нашоi вдячностi йому й нашоi вiдданостi його пошукам.


Маги прадавнiх часiв. Вступ

Дон Хуан знову й знову наголошував, що все, чого вiн навчав мене, було передбачене

Страница 3

 вiдпрацьоване людьми, яких вiн називав магами прадавнiх часiв. Вiн чiтко дав зрозумiти, що iснуе глибока рiзниця мiж тими магами й магами теперiшнiми. Прадавнiх магiв вiн класифiкував як людей, що жили в Мексицi, мабуть, за тисячi рокiв до iспанського завоювання, людей, чиiм найбiльшим звершенням було будiвництво структур магii з наголосом на практичностi й конкретицi. Вiн розповiдав про них як про людей блискуче обдарованих, але недостатньо мудрих. Сучасних магiв, на противагу iм, дон Хуан змальовував як людей, уславлених здоровим розумом i вмiнням виправляти хiд магii, як вони вважали за потрiбне.

Дон Хуан пояснив менi, що передумови для магii, властивi сновидiнням, природним чином передбачили й розвинули маги прадавнiх часiв. З необхiдностi – оскiльки цi передумови е ключем до пояснення й розумiння сновидiнь – я мушу знов описувати й обговорювати iх. Тож значна частина цiеi книги е повторним представленням i уточненням того, що я вже виклав у своiх попереднiх творах.

Пiд час однiеi з наших розмов дон Хуан заявив, що для оцiнювання положення сновидцiв i сновидiнь треба зрозумiти боротьбу сучасних магiв за те, щоби перевести магiю з площини конкретики в площину абстрактного.

– Що ви називаете конкретикою, доне Хуане? – спитав я.

– Практична частина магii, – пояснив вiн. – Одержима зацикленiсть розуму на практиках i технiках, самовiльний вплив на людей. Усе це було у свiтi магiв минулого.

– А що ви називаете абстрактним?

– Пошук свободи, свободи сприйняття без одержимостi всього, що в людських можливостях. Я кажу, що сучаснi маги шукають абстрактного, тому що вони шукають свободи – конкретнi досягнення iх не цiкавлять. Для них не iснуе соцiальних функцiй, як було в магiв минулого. Тож ти нiколи не побачиш iх у ролi офiцiйних провидцiв чи тимчасово працевлаштованих чаклунiв.

– Ви маете на увазi, доне Хуане, що минуле не становить цiнностi для теперiшнiх магiв?

– Воно, безумовно, становить цiннiсть. Лише смак минулого нам не до вподоби. Особисто я ненавиджу темряву й хворобливiсть розуму. Менi до вподоби неосяжнiсть думки. Однак незалежно вiд того, що менi подобаеться, а що нi, я мушу вiддати належне магам прадавнiх часiв, адже вони першими винайшли й робили все, що знаемо та робимо сьогоднi ми.

Дон Хуан пояснив, що iхнiм найважливiшим досягненням було сприйняття енергетичноi сутностi речей. Розумiння цiеi сутностi було настiльки важливим, що стало основною передумовою магii. У наш час пiсля безперервноi дисциплiни й тренування маги дiйсно набувають здатностi сприймати сутнiсть речей – якiсть, яку вони називають баченням.

– Що це означало б для мене – сприймати енергетичну сутнiсть речей? – якось спитав я дона Хуана.

– Це означало б, що ти сприймаеш енергiю безпосередньо, – вiдповiв вiн. – Вiдокремивши соцiальну сторону сприйняття, ти усвiдомиш сутнiсть усього. Усе, що ми сприймаемо – це енергiя, та оскiльки ми не здатнi вiдчути ii безпосередньо, то заганяемо власне сприйняття у певний шаблон. Цей шаблон i е соцiальною стороною сприйняття, який ти маеш вiдокремити.

– Чому я маю його вiдокремити?

– Бо вiн навмисне звужуе обсяг того, що можна сприйняти, i змушуе нас вiрити, що, крiм шаблону, куди ми втискаемо наше сприйняття, нiчого iншого не iснуе. Я переконаний, що зараз людинi для виживання потрiбно, аби ii сприйняття змiнилось у своiй соцiальнiй основi.

– Що таке соцiальна основа сприйняття, доне Хуане?

– Фiзична впевненiсть, що свiт складаеться з конкретних об’ектiв. Я називаю це соцiальною основою, адже кожен докладае серйозних i несамовитих зусиль, щоб змусити нас сприймати свiт так, як ми це робимо.

– То як тодi ми повиннi сприймати свiт?

– Усе е енергiею. Цiлий всесвiт е енергiею. Соцiальною основою нашого сприйняття мае бути фiзична впевненiсть, що енергiя – це все, що е. Потрiбно докласти чималих зусиль, щоб скерувати нас сприймати енергiю як енергiю. І тодi ми мали б у розпорядженнi обидва варiанти.

– Чи можливо навчати людей у такий спосiб? – спитав я.

Дон Хуан вiдповiв, що можливо, i що саме цим вiн i займаеться зi мною та iншими своiми учнями. Вiн навчав нас нового способу сприйняття, по-перше, змусивши усвiдомити, що ми самi формуемо власне сприйняття за шаблоном, i, по-друге, завзято направляючи нас до безпосереднього сприйняття енергii. Вiн запевнив мене, що цей метод дуже подiбний до того, яким нас навчали сприймати свiт повсякденних справ.

Концепцiя дона Хуана полягала в тому, що наше ув’язнення в пастцi сприйняття за соцiальним шаблоном втрачае силу, тiльки-но ми усвiдомлюемо, що прийняли цей шаблон у спадок вiд предкiв, не доклавши зусиль дослiдити його.

– Сприймати свiт твердих речей, що мають позитивну чи негативну цiннiсть, певно, було вкрай необхiдним для виживання наших пращурiв, – казав дон Хуан. – Столiттями сприймавши свiт у такий спосiб, тепер ми змушенi вiрити, що свiт складаеться з речей.

– Не можу уявити собi свiт жодним iншим чином, доне Хуане, – поскаржився я. – Це беззаперечно свiт речей. Щоб це довести, нам

Страница 4

ише треба на них наштовхнутися.

– Звiсно, це свiт речей. Цього ми не заперечуемо.

– Тодi про що ви кажете?

– Я кажу, що насамперед це свiт енергii, а вже потiм речей. Якщо не виходити з передумови, що це свiт енергii, нам нiколи не вдасться сприймати енергiю безпосередньо. Нас завжди зупинятиме фiзична впевненiсть у тому, що ти тiльки-но визначив як твердiсть речей.

Його аргумент був надзвичайно загадковим для мене. У тi днi мiй розум просто вiдмовлявся розглядати будь-який iнший спосiб розумiти свiт, окрiм уже знайомого менi. Твердження дона Хуана й питання, якi вiн намагався порушити, здавалися чудернацькими пропозицiями, яких я не мiг прийняти, але не мiг i вiдкинути.

– У нас хижацький спосiб сприйняття, – якось сказав вiн менi. – Дуже ефективний для оцiнювання й класифiкацii iжi та небезпеки. Але це не единий спосiб, у який ми здатнi сприймати. Існуе iнший режим – той, в якому я знайомлю тебе зi сприйняттям сутностi речей, безпосередньо самоi енергii. Сприйняття сутностi речей дозволить нам зрозумiти, систематизувати й описати свiт у цiлковито нових, бiльш захопливих i витончених термiнах.

Таким було твердження дона Хуана. І бiльш витонченi термiни, до яких вiн апелював, були засвоенi ним вiд попередникiв – термiни, вiдповiднi магiчним iстинам, що не мають анi рацiонального пiдгрунтя, анi будь-якого стосунку до фактiв нашого повсякденного свiту, але е самоочевидними для магiв, котрi сприймають енергiю безпосередньо i бачать сутнiсть речей.

Для таких магiв найвизначнiшим магiчним актом е бачення сутностi всесвiту. За версiею дона Хуана, маги прадавнiх часiв – першi, хто побачив сутнiсть всесвiту, змалював ii якнайкраще. Вони стверджували, що його сутнiсть подiбна до розжарених ниток, якi тягнуться в нескiнченнiсть в усiх можливих напрямках, свiтних волокон, якi усвiдомлюють себе в недоступний для людськоi уяви спосiб.

Вiд бачення сутностi всесвiту маги прадавнiх часiв перейшли до бачення енергетичноi сутностi людських iстот. Дон Хуан стверджував, що вони описували людей як яскравi фiгури, подiбнi до велетенських яець, i так i називали iх свiтними яйцями.

– Коли маги бачать людську iстоту, – казав дон Хуан, – вони бачать велетенську блискучу фiгуру, яка пливе, на ходу утворюючи глибоку борозну в енергii землi, так нiби блискуча фiгура мае стрижневий корiнь, що тягнеться по землi.

Дон Хуан вважав, що наша енергетична форма постiйно змiнюеться з часом. Вiн казав, що кожен знайомий йому видець, включно з ним самим, бачить людських iстот у формi радше куль чи навiть надгробних каменiв, анiж яець. Але час вiд часу й без жодноi вiдомоi iм причини маги зустрiчають людину, чия енергiя мае форму яйця. Дон Хуан припускав, що сучаснi люди яйцеподiбноi форми бiльш близькi до людей прадавнiх часiв.

Пiд час навчання дон Хуан постiйно обговорював i пояснював те, що вважав доленосною знахiдкою магiв минулого. Вiн називав це визначною рисою людських iстот – свiтнi кулi мають круглу точку надзвичайноi яскравостi розмiром з тенiсний м’ячик, постiйно розташовану в серединi кулi, урiвень з ii поверхнею, за два фути[1 - Приблизно 61 см. (Тут i далi прим. перекл.)] позаду гребеня правоi лопатки людини.

Оскiльки менi важко було вiзуально уявити це з першого разу, коли дон Хуан розповiв менi про це, вiн пояснив, що свiтна куля набагато бiльша за людське тiло, що точка надзвичайноi яскравостi е частиною цiеi енергетичноi сфери, i що розташована вона на висотi лопаток, на вiдстанi витягнутоi руки вiд спини. Вiн казав, що прадавнi маги назвали ii точкою збирання, коли побачили, як вона дiе.

– І як дiе точка збирання? – спитав я.

– Дозволяе нам сприймати, – вiдповiв вiн. – Прадавнi маги бачили, що тут, у цiй точцi, зосереджене сприйняття в людських iстот. Побачивши, що все живе мае таку точку свiтностi, прадавнi маги припустили, що в цiй точцi мае вiдбуватися сприйняття взагалi, у будь-який придатний спосiб.

– Що такого побачили прадавнi маги, що дiйшли висновку, буцiмто сприйняття вiдбуваеться в точцi збирання? – спитав я.

Вiн вiдповiв: по-перше, вони побачили, що з мiльйонiв свiтних волокон всесвiту, якi пронизують усю свiтну кулю, лише невеличка кiлькiсть проходить прямiсiнько крiзь точку збирання – чого й слiд було очiкувати, адже вона невеличка, якщо порiвнювати з цiлим.

Далi вони побачили, що точку збирання постiйно оточуе сферичне надлишкове сяйво, трохи бiльше за неi, набагато пiдсилюючи свiтнiсть волокон, що безпосередньо пронизують це сяйво.

Нарештi вони побачили двi речi. По-перше, що точка збирання людськоi iстоти може змiщуватися з тiеi позицii, у якiй зазвичай розташована. І, по-друге, що, коли точка збирання перебувае у своему звичному положеннi, то сприйняття й усвiдомлення здаються звичайними, судячи з типовоi поведiнки об’ектiв спостереження. Та коли iхнi точки збирання й навколишнi сяйнi сфери розташованi iнакше, нiж зазвичай, iхня нетипова поведiнка здаеться доказом, що й усвiдомлюють вони iнакше, сприймають у незвичний спосiб.

Висновок з усього цього прадав

Страница 5

iх магiв був такий: що бiльше змiщення точки збирання стосовно ii звичайноi позицii, то бiльш незвичайною е подальша поведiнка i, вочевидь, подальше усвiдомлення й сприйняття.

– Зауваж, що коли я говорю про бачення, то завжди кажу «подiбний до» чи «здаеться», – застерiг мене дон Хуан. – Усе, що ми бачимо, настiльки унiкальне, що неможливо говорити про нього, окрiм як порiвнювати з чимось нам знайомим.

Вiн сказав, що найточнiшим прикладом цiеi складностi е те, як маги говорять про точку збирання i сяйво, що ii оточуе. Вони описують це як яскравiсть, i все ж яскравiстю це бути не може, адже видцi бачать ii не очима. Проте вони мусять подолати цю невiдповiднiсть, ось i кажуть, що точка збирання – це свiтлова пляма, а навколо неi – нiмб, сяйво. Дон Хуан наголошував, що ми настiльки вiзуали, настiльки керованi нашим хижацьким сприйняттям, що все, що бачимо, мае подаватись у тiй формi, в якiй зазвичай його сприймае око хижака.

Побачивши, що саме начебто робить точка збирання й навколишне сяйво, розповiдав дон Хуан, прадавнi маги висунули пояснення. Вони припустили, що в людських iстот точка збирання, зосередивши сяйну сферу на енергетичних волокнах всесвiту, що проходять просто крiзь неi, автоматично й ненавмисно поеднуе цi волокна в стабiльне свiтосприйняття.

– Як цi волокна, про якi ви кажете, об’еднуються в стабiльне свiтосприйняття? – спитав я.

– Цього нiхто не може знати, – багатозначно вiдповiв вiн. – Маги бачать рух енергii, але саме лише бачення руху енергii не може пояснити iм, як i чому енергiя рухаеться.

Дон Хуан заявив, що, спостерiгаючи як мiльйони волокон свiдомоi енергii проходять крiзь точку збирання, прадавнi маги припустили, що пiд час проходження крiзь неi волокна збираються докупи, об’еднанi навколишнiм сяйвом. Побачивши, що це сяйво надзвичайно тьмяне в людей, якi перебувають у непритомному станi чи на межi смертi, i цiлковито вiдсутне в трупiв, вони переконалися, що це сяйво i е свiдомiсть.

– Як щодо точки збирання? Вона в трупа вiдсутня? – спитав я.

Вiн вiдповiв, що немае жодного слiду точки збирання в мерця, адже точка збирання та сяйво навколо неi – ознака життя й свiдомостi. Неминучим висновком прадавнiх магiв було те, що усвiдомлення i сприйняття йдуть разом i прив’язанi до точки збирання та навколишнього сяйва.

– Є шанс, що тi маги могли помилитися у своему баченнi? – спитав я.

– Не можу пояснити тобi чому, але жодним чином маги в своему баченнi помилитися не могли, – сказав дон Хуан тоном, що не допускав суперечок. – Утiм, висновки, яких вони дiйшли зi своiм баченням, могли бути хибнi, та це через iхню наiвнiсть, нерозвиненiсть. Щоб уникнути цiеi катастрофи, маги повиннi плекати свiй розум у будь-якiй можливiй для нього формi.

Потiм вiн пом’якшав i зауважив, що, звiсно, для магiв було б суттево безпечнiше зупинитися саме на рiвнi трактування побаченого, але спокуса робити висновки й пояснювати, навiть самим собi, надто велика, щоб iй опиратися.

Наслiдком змiщення точки збирання була iнша енергетична конфiгурацiя, яку маги прадавнiх часiв здатнi були побачити й дослiдити. Дон Хуан казав, що коли точка збирання змiщена в iншу позицiю, у тiй точцi сходиться нове нагромадження мiльйонiв свiтних енергетичних волокон. Прадавнi маги побачили це й дiйшли висновку, що, оскiльки сяйво усвiдомлення присутне завжди, де б не була ця точка, у нiй автоматично концентруеться сприйняття. Однак через вiдмiнне розташування точки збирання отриманий свiт не може бути нашим свiтом повсякденних справ.

Дон Хуан пояснив, що прадавнi маги були здатнi розрiзняти два типи змiщення точки збирання. Один – це змiщення в будь-яку позицiю на поверхнi чи всерединi свiтноi кулi; таке змiщення вони називали зсувом точки збирання. Другий – це змiщення в позицiю за межами свiтноi кулi; таке змiщення вони називали перенесенням точки збирання. Вони з’ясували, що рiзниця мiж зсувом i перенесенням полягае в природi сприйняття, яке дозволяе кожне з них.

Оскiльки зсув точки збирання е змiщенням усерединi свiтноi кулi, породженi ним свiти, якими б химерними, чудернацькими i неймовiрними не були, все одно е свiтами в межах людськоi сфери. Людська сфера – це енергетичнi волокна, що пронизують усю свiтну кулю. На противагу цьому, перенесення точки збирання, оскiльки е змiщенням у позицiю за межами свiтноi кулi, залучае волокна енергii поза людською сферою. Сприйняття таких волокон породжуе свiти, не пiдвладнi розумiнню, незбагненнi свiти без жодного слiду людськоi присутностi.

У тi днi проблема достовiрностi постiйно вiдiгравала ключову роль у моiх думках.

– Пробачте менi, доне Хуане, – якось сказав я йому, – але ця iсторiя про точку збирання – iдея настiльки неправдоподiбна, настiльки неприпустима, що й не знаю, як iз цим бути або що думати.

– Ти можеш зробити лише одне, – вiдпарирував вiн. – Побачити точку збирання! Їi не так важко помiтити. Складнiсть у тому, щоб зламати опорну стiну, що е в головi в кожного з нас i не дае нам зрушити з мiсця. Щоб зламати ii, нам потрiбна лише е

Страница 6

ергiя. Маемо енергiю – бачення приходить до нас саме собою. Хитрiсть у тому, щоб покинути нашу фортецю самовдоволення й хибноi безпечностi.

– Для мене очевидно, доне Хуане, що для того, аби побачити ii, потрiбнi чималi знання. Це не тiльки питання енергii.

– Це лише питання енергii, повiр менi. Важко лише переконати себе в тому, що це можна здiйснити. Для цього ти маеш довiряти нагвалю. Диво магii полягае в тому, що кожен маг повинен довести все власним досвiдом. Я кажу тобi про магiчнi закони не сподiваючись, що ти iх запам’ятаеш, а сподiваючись, що ти iх практикуватимеш.

Дон Хуан безумовно мав рацiю щодо потреби в довiрi. На початкових етапах мого тринадцятирiчного навчання в нього найважчим для мене було приеднатися до його свiту i його особистостi. Це приеднання означало, що я маю навчитися беззастережно довiряти йому й без упереджень сприймати його як нагваля.

Повну роль дона Хуана у свiтi магiв узагальнював титул, наданий йому iншими магами – його називали нагвалем. Менi пояснили, що це поняття стосуеться будь-якоi людини, чоловiка чи жiнки, котра володiе особливим типом енергетичноi конфiгурацii – в очах видця вона постае подвiйною свiтною кулею. Видцi вiрять, що коли хтось iз таких людей входить до свiту магiв, той додатковий багаж енергii перетворюеться на неабияку силу й здатнiсть до лiдерства. Отже, нагваль – це природжений керманич, очiльник групи магiв.

Спершу почуття такоi довiри до дона Хуана неабияк бентежило мене, якщо взагалi не викликало огиду. Коли я обговорив це з ним, вiн запевнив, що для нього довiряти своему вчителю було так само важко.

– Я казав своему вчителю те саме, що й ти менi зараз, – сказав дон Хуан. – Вiн вiдповiв, що без довiри до нагваля немае надii на полегшення, отож неможливо очистити життя вiд смiття, щоб бути вiльними.

Дон Хуан пiдкреслив, наскiльки його вчитель мав рацiю. А я вкотре висловив мою глибоку незгоду. Я сказав йому, що виховання в гнiтючому релiгiйному оточеннi мало жахливий вплив на мене, а твердження його вчителя i його власна згода з ним нагадують догму смиренностi й послуху, яку я мусив засвоiти в дитинствi та якоi терпiти не мiг.

– Звучить так, наче ви виголошуете релiгiйне вiрування, коли кажете про нагваля, – сказав я.

– Можеш вiрити в що хочеш, – безбоязно вiдповiв дон Хуан. – Факт лишаеться фактом: без нагваля дiла не буде. Я це знаю, от i кажу. Як i всi нагвалi, що були до мене. Але вони казали це не з позицii власноi значущостi, i я теж. Слова, що немае шляху без нагваля, стосуються винятково того, що людина, нагваль, е ним, бо краще за iнших умiе вiдображати абстрактне, духовне. Але це i все. Наш зв’язок – iз самим духом, i лише випадково – з людиною, що доносить до нас його послання.

Я таки навчився беззастережно довiряти дону Хуану як нагвалю, i це, за його твердженням, принесло менi неабияке полегшення й пiдсилило здатнiсть сприймати те, чого вiн прагнув мене навчити.

У своiй науцi вiн робив великий наголос на поясненнi й обговореннi точки збирання. Якось я спитав його, чи точка збирання якось пов’язана з фiзичним тiлом.

– Вона нiяк не пов’язана з тим, що ми зазвичай вважаемо тiлом, – сказав вiн. – Це частина свiтного яйця, тобто, власне, нашоi енергii.

– Як вiдбуваеться ii змiщення? – спитав я.

– Через енергетичнi потоки. Припливи енергii, породженоi зовнi й усерединi нашоi енергетичноi форми. Зазвичай це непередбачуванi потоки, можна сказати, спонтаннi, але в магiв цi потоки дуже прогнозованi й пiдкоряються магiчному намiру.

– Ви особисто вiдчуваете цi потоки?

– Кожен маг iх вiдчувае. Кожна людина вiдчувае, якщо вже на те пiшло, от тiльки пересiчна людина надто заклопотана власними цiлями, щоб звертати увагу на подiбнi вiдчуття.

– На що схоже вiдчуття цих потокiв?

– На легкий дискомфорт, неясне почуття смутку, за яким одразу слiдуе ейфорiя. Оскiльки анi смуток, анi ейфорiя не мають пояснюваноi причини, ми нiколи не розглядаемо iх як iмовiрний наступ невiдомого – радше як непоясниму безпричинну похмурiсть.

– Що стаеться, коли точка збирання переноситься за межi енергетичноi форми? Вона висить зовнi? Чи приеднана до свiтноi кулi?

– Вона розсувае контури енергетичноi форми, не порушуючи ii енергетичних кордонiв.

Дон Хуан пояснив, що кiнцевим результатом руху точки збирання е цiлковита змiна форми людськоi iстоти. Замiсть кулi чи яйця вона стае чимось подiбним до люльки для палiння. Кiнець стрижня – це точка збирання, а чаша люльки – те, що лишилося вiд свiтноi кулi. Якщо точка збирання продовжуе рух, настае мить, коли свiтна куля перетворюеться на тонку лiнiю енергii.

Дон Хуан продовжив пояснювати, що прадавнi маги були единими, хто здiйснив цей подвиг трансформацii енергетичноi форми. І я спитав його, чи у своiй новiй енергетичнiй формi тi маги й далi були людьми.

– Звiсно, вони й далi були людьми, – сказав вiн. – Але, гадаю, ти хочеш знати, чи вони й далi були людьми розсудливими, гiдними довiри. Ну, не зовсiм.

– Чим вони вiдрiзнялися?

– Своiми турботами. Людськi пра

Страница 7

нення й клопоти не мали для них жодного значення. Також вони остаточно набули новоi зовнiшностi.

– Хочете сказати, що вони були не схожi на людей?

– Дуже важко розповiсти, що до чого було в тих магiв. Вони безумовно мали людський вигляд. На кого ще вони мали бути схожi? Проте то був не зовсiм той вигляд, на який могли б сподiватися ти чи я. І все ж, якби ти наполiг, щоб я розповiв, чим вони вiдрiзнялися, я ходив би колами, як собака в погонi за власним хвостом.

– Ви коли-небудь зустрiчали когось iз цих людей, доне Хуане?

– Так, зустрiчав одного.

– Який вiн був на вигляд?

– Щодо зовнiшностi, вiн мав вигляд звичайнiсiнькоi людини. Однак його поведiнка була незвичайною.

– В якому сенсi незвичайною?

– Можу лише сказати тобi, що поведiнка мага, якого я зустрiчав – це щось, що кидае виклик уявi. Але казати, що справа суто в поведiнцi, було б хибно. Таке дiйсно треба побачити, щоб оцiнити.

– Усi тi маги були як той, кого ви зустрiли?

– Звiсно, нi. Не знаю, якими були iншi, хiба що через розповiдi магiв, якi передаються з поколiння в поколiння. І цi iсторii змальовують iх як доволi дивакуватих.

– Ви маете на увазi – потворних?

– Аж нiяк. Кажуть, вони були дуже милi, але надзвичайно лякали собою. Бiльш подiбнi до невиданих створiнь. Людство однорiдним робить те, що всi ми – свiтнi кулi. А тi маги були вже не енергетичними сферами, а енергетичними лiнiями, якi намагалися згорнутися в кола, що iм не дуже вдавалося.

– Чим у них все закiнчилося, доне Хуане? Вони померли?

– Історii магiв стверджують, що, оскiльки iм вдалося розтягнути своi форми, iм також вдалося розтягнути тривалiсть своеi свiдомостi. Тож вони живi й свiдомi дотепер. Існують легенди про iхнi перiодичнi появи на землi.

– Що ви самi про все це думаете, доне Хуане?

– Для мене це надто химерно. Я хочу свободи. Свободи зберегти власну свiдомiсть, i все ж зникнути у безмежностi. На мою особисту думку, тi прадавнi маги були ексцентричними, одержимими, примхливими людьми. Вони, можна сказати, самi себе спiймали на вудочку. Але не дай моiм особистим почуттям спантеличити тебе. Досягнення прадавнiх магiв не знае собi рiвних. Принаймнi вони довели, що людський потенцiал – не якась там дурниця.

Іншою темою пояснень дона Хуана була незамiннiсть для сприйняття енергетичноi однорiдностi й цiлiсностi. З його точки зору, людство сприймае вiдомий нам свiт звичним для нас чином лише тому, що нас об’еднують енергетичнi однорiднiсть i цiлiснiсть. Вiн казав, що в процесi зростання ми автоматично досягаемо цих двох складникiв енергетичного стану i настiльки сприймаемо iх як належне, що не усвiдомлюемо iхньоi життевоi необхiдностi, доки не постае можливiсть сприймати iншi свiти, окрiм вiдомого нам. У такi моменти стае очевидним, що нам потрiбнi новi вiдповiднi енергетичнi однорiднiсть i цiлiснiсть, аби сприймати свiт цiлком i повнiстю.

Я спитав його, що таке однорiднiсть i цiлiснiсть, i вiн пояснив, що енергетичнiй формi людини властива однорiднiсть у тому сенсi, що кожна людська iстота на землi мае форму кулi чи яйця. А те, що людська енергiя тримаеться купи, як куля чи яйце, доводить, що iй властива цiлiснiсть. Вiн сказав, що зразком нових однорiдностi й цiлiсностi була енергетична форма прадавнiх магiв: коли вона зробилась лiнiйною, усi вони однорiдно перетворились на лiнii та цiлiсно ними лишались. Однорiднiсть i цiлiснiсть на рiвнi лiнii дозволяли тим прадавнiм магам сприймати новий однорiдний свiт.

– Як здобуваються однорiднiсть i цiлiснiсть? – спитав я.

– Ключем до них е положення точки збирання чи радше фiксацiя точки збирання, – сказав вiн.

Того разу вiн не хотiв вдаватися в деталi, тож я спитав його, чи тi прадавнi маги могли повернутися до яйцеподiбноi форми. Вiн вiдповiв, що на певному етапi могли, але вони цього не зробили. А потiм лiнiйна цiлiснiсть закрiпилася, позбавивши iх можливостi повернутися. Те, що насправдi кристалiзувало лiнiйну цiлiснiсть i внеможливило зворотний шлях, вiн вважав питанням вибору й жадоби. Обсяг того, що здатнi були сприймати й робити маги у формi енергетичних лiнiй, астрономiчно перебiльшував те, що може робити й сприймати пересiчна людина або пересiчний маг.

Вiн пояснив, що людська сфера, коли хтось мае форму енергетичноi кулi, – це будь-яка енергiя, що проходить крiзь простiр у межах цiеi кулi. Зазвичай ми сприймаемо не всю людську сферу цiлком, а, мабуть, одну тисячну вiд неi. На його думку, якщо взяти це до уваги, то стае очевидним величезний обсяг того, що робили прадавнi маги – вони видовжили себе в лiнiю, у тисячу разiв довшу за зрiст людини у формi енергетичноi кулi, i сприймали всi енергетичнi волокна, що проходили крiзь цю лiнiю.

На його наполягання я докладав титанiчних зусиль, щоб осягнути нову модель енергетичноi конфiгурацii, яку вiн менi окреслив. Нарештi пiсля тривалоi муштри я зумiв осягнути iдею енергетичних волокон усерединi й зовнi свiтноi кулi. Та коли я думав про величезну кiлькiсть свiтних куль, модель у моiй головi розсипалася. У безлiчi свiтни

Страница 8

куль, доводив я, енергетичнi волокна, розташованi зовнi однiеi з них, хоч-не-хоч будуть усерединi прилеглоi. Тож у безлiчi не може бути нiяких енергетичних волокон за межами свiтноi кулi.

– Зрозумiти це все – вправа явно не для твого розуму, – вiдповiв вiн, уважно вислухавши моi доводи. – Я не маю способу пояснити, що саме розумiють маги пiд волокнами всерединi й зовнi людськоi форми. Коли видцi бачать енергетичну форму людини, вони бачать одну-едину енергетичну кулю. Ідея безмежноi кiлькостi свiтних куль походить з твого знання про людськi юрби. У всесвiтi енергii е лише окремi iндивiди, самi, оточенi безмежнiстю. Ти мусиш побачити це на власнi очi!

Тодi я засперечався з доном Хуаном, що безглуздо казати менi «побачити це на власнi очi», коли вiн знае, що я не можу. І вiн запропонував позичити в нього енергiю й скористатися нею для бачення.

– Як я можу це зробити? Позичити вашу енергiю.

– Дуже просто. Я можу змусити твою точку збирання змiститися в iншу позицiю, бiльш придатну для безпосереднього сприйняття енергii.

Вперше на моiй пам’ятi вiн навмисне заговорив про те, що робив увесь цей час, змушуючи мене увiйти в якийсь незбагненний стан усвiдомлення, який кидав виклик моему уявленню про свiт i про самого себе, стан, який вiн називав другою увагою. Тож, аби змусити мою точку збирання змiститися в позицiю, бiльш придатну для безпосереднього сприйняття енергii, дон Хуан ляснув мене по спинi мiж лопатками з такою силою, що менi забракло повiтря. Я подумав, що, мабуть, зомлiв, чи що удар змусив мене заснути. Раптом я вже дивився – чи то менi снилося, нiби дивлюся – на дещо буквально за межами слiв. Яскравi нитки свiтла стримiли звiдусiль i в усiх напрямках, нитки свiтла, не схожi нi на що, що коли-небудь спадало менi на думку.

Коли я вiдновив подих чи то прокинувся, дон Хуан вичiкувально дивився на мене.

– Що ти бачив?

І коли я чесно вiдповiв:

– Вiд вашого удару я побачив зiрки, – вiн зiгнувся навпiл вiд смiху.

Вiн зауважив, що я ще не готовий зрозумiти будь-яке незвичне сприйняття, яке мiг отримати.

– Я змусив твою точку збирання змiститися, – продовжував вiн, – i на мить ти побачив у сновидiннi волокна всесвiту. Але тобi поки що бракуе дисциплiни або енергii, щоб по-новому впорядкувати своi однорiднiсть i цiлiснiсть. Прадавнi маги були довершеними майстрами такого впорядкування. Так вони бачили все, що може бачити людина.

– Що означае по-новому впорядкувати однорiднiсть i цiлiснiсть?

– Це означае увiйти до другоi уваги, зберiгши точку збирання в ii новому положеннi, i не дати iй повернутися на початкове мiсце.

Потiм дон Хуан озвучив для мене традицiйне визначення другоi уваги. Вiн сказав, що прадавнi маги називали другою увагою результат фiксацii точки збирання в новому положеннi i що вони розглядали другу увагу як зону всеохопноi дiяльностi, таку ж, як i увага повсякденного свiту. Вiн наголосив, що в користуваннi магiв дiйсно е двi повнi зони: маленька пiд назвою «перша увага», вона ж – усвiдомлення нашого повсякденного свiту, вона ж – фiксацiя точки збирання в ii типовiй позицii; i значно бiльша зона – «друга увага», вона ж – усвiдомлення iнших свiтiв, вона ж – фiксацiя точки збирання в кожнiй з величезноi кiлькостi позицiй.

Дон Хуан допомiг менi пережити незбагненне в другiй уявi за допомогою методу, який називав магiчним прийомом – м’якого поплескування по спинi чи сильного удару по нiй на рiвнi лопаток. Вiн пояснив, що своiми ударами змiщував мою точку збирання. З моеi точки зору дослiдника, такi змiщення означали, що мое усвiдомлення входило в найтривожнiший стан незрiвнянноi чiткостi, стан надсвiдомостi, яким я послуговувався короткi промiжки часу i в якому мiг зрозумiти все без особливих передмов. Це був не дуже приемний стан. Здебiльшого вiн нагадував дивний сон, такий насичений, що звичайне усвiдомлення блякло в порiвняннi з ним.

Дон Хуан обгрунтував незамiннiсть такого прийому, сказавши, що за звичайного усвiдомлення маг навчае своiх учнiв основних понять i процедур, а в другiй увазi дае iм абстрактнi й детальнi пояснення.

Зазвичай учнi взагалi не пам’ятають цих пояснень, але й все ж якимось чином накопичують iх, достеменно незмiннi, у своiх спогадах. Маги скористалися цiею уявною особливiстю пам’ятi й перетворили спогади про все, що траплялося з ними в другiй увазi, в одне з найважчих i найскладнiших традицiйних завдань магii.

Цю уявну особливiсть пам’ятi й завдання спогадiв маги пояснюють тим, що кожного разу, як хтось входить у другу увагу, точка збирання розташована в iншiй позицii. Отже, пам’ятати – означае змiщувати точку збирання в ту саму позицiю, в якiй вона була на час входження до другоi уваги. Дон Хуан запевняв мене, що маги не лише здатнi пригадати все цiлком i повнiстю, а ще й оживляють усе пережите в другiй увазi самим поверненням точки збирання в кожну з окремих позицiй. Вiн також запевнив мене, що маги все життя присвячують виконанню цього завдання спогадiв.

У другiй увазi дон Хуан надав менi дуже вичерпнi пояснення магii

Страница 9

знаючи, що точнiсть i вiдданiсть такiй настановi залишаться зi мною, достеменно незмiннi, протягом усього мого життя.

Про цю рису достеменностi вiн казав:

– Вивчити щось у другiй уявi – зовсiм як вивчити в дитинствi. Те, що ми засвоiли, лишиться з нами на все життя. Ми кажемо: «Це моя друга натура», коли йдеться про щось вивчене в найпершi роки життя.

Зi свого теперiшнього досвiду я розумiю, що дон Хуан спонукав мене якомога частiше входити до другоi уваги, щоб змусити надовго зберегти новi положення моеi точки збирання й узгоджено сприймати цi положення – так би мовити, мав на метi змусити мене по-новому впорядковувати моi однорiднiсть i цiлiснiсть.

Безлiч разiв менi вдавалося сприймати все чiтко, як у повсякденному життi. Моею проблемою була нездатнiсть налагодити мiсток мiж дiями в другiй увазi й усвiдомленням повсякденного свiту. Знадобилося чимало зусиль i часу, аби зрозумiти, що таке друга увага. Не так через ii хитромудрiсть i складнiсть, дiйсно надзвичайнi, як тому, що варто було менi повернутися до звичного усвiдомлення – i я вже не мiг пригадати не лише те, що входив у другу увагу, але й те, що цей стан взагалi iснував.

Іншим монументальним проривом, про який заявляли прадавнi маги i який ретельно пояснив менi дон Хуан, було вiдкриття, що точка збирання дуже легко пiддаеться змiщенням увi снi. Усвiдомлення цього потягло за собою ще одне – сни цiлковито прив’язанi до цих змiщень. Прадавнi маги бачили: що бiльше змiщення, то бiльш незвичайним е сон, i навпаки – що бiльш незвичайний сон, то бiльше змiщення. Дон Хуан казав, що це спостереження привело iх до розроблення чудернацьких технiк примусового змiщення точки збирання на кшталт вживання рослин, здатних продукувати змiненi стани свiдомостi, голодування, виснаження через втому й стрес, а особливо – контролю над снами. У такий спосiб, а може, навiть не знаючи цього, вони створювали сновидiння.

Одного дня, коли ми блукали площею мiста Оахака, дон Хуан надав менi найчiткiше визначення сновидiння з точки зору магii.

– Маги розглядають сновидiння як надзвичайно витончене мистецтво, – казав вiн, – мистецтво силою волi змiщувати точку збирання з ii типовоi позицii задля пiдсилення й розширення обсягу того, що можна сприйняти.

Вiн казав, що прадавнi маги грунтували мистецтво сновидiнь на п’яти умовах, бачених ними в енергетичному потоцi людських iстот.

По-перше, вони бачили, що лише енергетичнi волокна, якi проходять просто крiзь точку збирання, можуть поеднуватись у цiлiсне сприйняття.

По-друге, вони бачили, що, коли точку збирання змiщено до iншоi позицii, байдуже, наскiльки мiзерним е змiщення, iншi та незвичайнi енергетичнi волокна починають проходити крiзь неi, залучаючи усвiдомлення й примусово поеднуючи тi нетиповi енергетичнi поля в рiвномiрне цiлiсне сприйняття.

По-трете, вони бачили, що пiд час звичайних снiв точка збирання легше змiщуеться сама собою в iншу позицiю на поверхнi чи всерединi свiтного яйця.

По-четверте, вони бачили, що точку збирання можна перенести в позицiю за межами свiтного яйця, до енергетичних волокон загального всесвiту.

І, по-п’яте, вони бачили, що за допомогою дисциплiни можливо розвинути та здiйснювати ввi снi за звичайних сновидiнь систематичне змiщення точки збирання.




Перша брама сновидiнь





У передмовi до першого уроку сновидiнь дон Хуан говорив про другу увагу як про поступ, що починаеться з iдеi, яка приходить до нас бiльше як цiкавiсть, нiж реальна можливiсть; перетворюеться на те, що можна лише вiдчути, як вiдчувають фiзичний стан; i нарештi розвиваеться в стан буття, чи галузь практичних можливостей, чи виняткову силу, що вiдкривае перед нами свiти за межами неймовiрних фантазiй.

Коли йдеться про пояснення магii, у магiв е два варiанти. Один – висловлюватись метафорами й говорити про свiт чарiвних вимiрiв. Другий – пояснити свою справу в абстрактних термiнах iз лексикону магii. Я завжди вiддавав перевагу останньому, хоч жоден з цих варiантiв нiколи не задовольнить рацiональний розум захiдноi людини.

Дон Хуан розповiв менi, що своiм метафоричним описом другоi уваги як поступу вiн хотiв сказати: будучи побiчним продуктом змiщення точки збирання, друга увага не трапляеться природно, а мае бути на метi, починаючи вiд орiентацii на неi як на iдею i завершуючи спрямуванням до неi як до стабiльного, контрольованого свiдомiстю змiщення точки збирання.

– Зараз я навчу тебе першого кроку до могутностi, – сказав дон Хуан, починаючи свою настанову з мистецтва сновидiнь. – Я навчу тебе творити сновидiння.

– Що означае творити сновидiння?

– Творити сновидiння означае мати певний i практичний контроль над загальною ситуацiею ввi снi. Наприклад, тобi може снитися, що ти в класнiй кiмнатi. Творити сновидiння означае, що ти не дозволяеш сну перемкнутися на щось iнше. Не стрибаеш з класноi кiмнати в гори, наприклад. Інакше кажучи, ти контролюеш вигляд класноi кiмнати й не дозволяеш iй зникнути, доки сам цього не захочеш.

– Та чи можливо таке зробити?

– З

Страница 10

iсно, можливо. Цей контроль нiчим не вiдрiзняеться вiд контролю над будь-якою ситуацiею в наших повсякденних життях. Маги звикли до цього i встановлюють його щоразу, коли хочуть, чи коли iм це треба. Аби звикнути до нього самому, ти повинен почати з чогось дуже простого. Сьогоднi вночi, увi снi ти повинен дивитися на своi руки.

Бiльше в усвiдомленнi повсякденного свiту про це майже нiчого не було сказано. Пригадуючи пережите в другiй увазi, я, однак, виявив, що мiж нами вiдбувалась бiльш iнтенсивна дискусiя. Наприклад, я висловив своi почуття з приводу абсурдностi завдання, а дон Хуан запропонував пiдiйти до нього як до квесту – чогось розважального, а не урочистого й вiдразливого.

– Ти можеш вкладати в розмови про сновидiння всю свою серйознiсть, – сказав вiн. – Пояснення завжди схиляють до глибоких роздумiв. Та коли вже бачиш сновидiння, будь легким, наче пiр’iнка. Сновидiння мае виконуватися на совiсть i серйозно, але зi смiхом i впевненiстю людини, котрiй нема про що турбуватися в цьому свiтi. Лише за таких умов нашi сни можуть дiйсно перетворитися на сновидiння.

Дон Хуан запевнив мене, що обрав моi руки довiльно як предмет пошуку ввi снi, i шукати щось iнше дозволено так само. Метою вправи було не знайти певну рiч, а залучити до дii мою увагу сновидiння.

Дон Хуан описав увагу сновидiння як контроль, який здобувае людина над власними снами через фiксацiю точки збирання в будь-якiй новiй позицii, куди вона змiстилася пiд час сну. У бiльш загальному планi вiн назвав увагу сновидiння незбагненною гранню усвiдомлення, що iснуе сама собою, чекаючи митi, коли ми поманимо ii, митi, коли ми дамо iй мету.

Це прихована здiбнiсть, яку мае в резервi кожен з нас, але нiколи не мае нагоди скористатися нею в повсякденному життi.

Моi першi спроби шукати ввi снi своi руки зазнали фiаско. Пiсля мiсяцiв безуспiшних спроб я здався i знову поскаржився дону Хуану на абсурднiсть такого завдання.

– Існуе сiм брам, – сказав вiн у вiдповiдь, – i сновидцi мають вiдчинити всi сiм, одну за одною. Ти стоiш перед першою брамою, яку треба вiдчинити, якщо хочеш вправлятись у сновидiннях.




Конец ознакомительного фрагмента.



notes


Виноски





1


Приблизно 61 см. (Тут i далi прим. перекл.)