Страница 1

Горпина
Вовчок Марко




Марко Вовчок

ГОРПИНА





I


Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невiсточку собi взяв, що й не сказати! Бiлолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; i в хатi й на дворi в’еться, порядкуе, господарюе, i спiвае, i смiеться, аж геть чутно ii голосок дзвенячий. Аби на свiт благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, i клопочеться, й бiгае. I свекру догодить-услужить, i чоловiка пожалуе, i дiло не стоiть – зроблено все. Живуть щасливо, любенько; старий, на iх глядячи, тiльки бога милосердного дякуе.

Одно й журило iх, що дiток господь не дае. Вона, було, як де попаде чужу дитинку, то вже й цiлуе, й милуе, а сама зiтхне тяжко.

Аж ось послав iм господь, – уродилась дiвчинка. Так-то вже кохае та пестить Горпина свою первичку, i з рук не спускае; аби прокинулось, аби поворухнулось – уже вона й коло колиски, i хрестить, i цiлуе, i колише, i спiвае над нею. На панщину поженуть, – дитинку за собою несе та вже й моститься там з нею; сама робить, а око бiжить до дитинки.

Ото, було, молодицi й жартують:

– А що, – кажуть, – ваша дочка, Горпино? Вона й почне:

– Та вже всмiхаеться, сестрицi-голубоньки, i рученята до мене простягае; вже знае мене; нi до кого не йде, тiльки до мене. Свекор бубликом манив – не хоче! I в долонечки вже плеще! Вийду я з хати та з-за дверей i дивлюсь, а воно й водить оченятами – шукае мене!

– Розумна, розумна зросла, – кажуть. – Готуй лишень посаг та рушники: хутко й свататимуть!

А дiвчинка, справдi, як та квiточка розпукуеться; таке славне дитяточко, веселе й здорове, на пречудо!




II


Тим врем’ям помер наш пан; почав молодий господарювати. I старий був недобрий, а сей такий лихий, що нехай господь боронить! Так людей жене, гiрш як тих волiв. Отее три днi панськi одбудем, а четвертий за подушне, п’ятниця й субота якiсь толочнi повидумували. А яка толока? Не то страви, та й хлiба не дають. День при днi, день при днi робимо. Перше все сподiвались: молодий пан буде добрий, та й дождали собi доброго! Вiн був не дуже багатий, а жити пишно, у розкошi великiй хотiв, по-панськи! Що йому до того, що люди, було, на нивi падають? Вiн собi то коней заведе таких, що як змii, то коляску купить новеньку, то у мiсто поiде – там стратиться.А нам iще, було, кажуть сусiднi панки (вони заходять часто з чужими людьми в розмову, а свое, то б’ють так, як i великi пани – аби рука досягла); то й кажуть було: “Десь у вас тепереньки пан добрий дуже! Так говорить, що аж лихо! Що мужикiв треба й наукам учити, i жалувати, i невiть-що! Десь його мудро дуже навчено!”




Конец ознакомительного фрагмента.