Страница 1

Талан
Михайло Петрович Старицький




Михайло Старицький

ТАЛАН



Присвячуеться вельмишановнiй артистцi

Марii Костянтинiвнi Заньковецькiй



Драма в 5-ти дiях i 6-ти обмiнах


Iз побиту малоруських акторiв




ДIЙОВI ЛЮДЕ


М а р i я  I в а н i в н а  Л у ч и ц ь к а – молода драматична актриса; говорить по-украiнському чисто, а по-руськи де-не-де помиляеться.

П а л а ж к а – стара бабуся, ii няня; убираеться по-мiщанськи.

А н т о н  П а в л о в и ч  К в i т к а – панич з багатоi фамiлii в Малоросii.

О л е н а  М и к о л а i в н а  К в i т к а – його мати, стара уже панi.

С т е п а н  I в а н о в и ч  Б е з р о д н и й – середнiх лiт пан; спочатку антрепренер; а далi помiчник режисера.

Ю р i й  С а в и ч  К о т е н к о – теж середнiх лiт; драматичний актор; спочатку режисер, а далi антрепренер.

М а р к о  К а р п о в и ч  Ж а л i в н и ц ь к и й – середнiх лiт актор.

Р о м а н  М и х а й л о в и ч  Л е м i ш к а – старий суфлер.

М а р и н к а – дочка його, 17 лiт, годованка Лучицькоi.

К а т е р и н а  Г р и г о р i в н а  К в я т к о в с ь к а – молода актриса, теж на першi ролi, бiльше спiвочi.

К и р  I в а н о в и ч  Г и р я в и й – помiчник режисера.

Г а н н а  М и х а й л i в н а  К у л i ш е в и ч – молода актриса на ролi молодиць i жвавих баб.

Р я б к о в а \ молодi дiвчата,

Б о г д а н и х а / хористки.

Р о м а н ч у к – лiкар iз земських, старий уже, з сивими бачками.

А н д р i й  В i т а л i й о в и ч  А н т и п о в – редактор газети.

А в р а м  С е м е н о в и ч  Ю р к о в и ч – репортер, молодий хлопець. В розмовi трошечки чути еврейське.

Г а ш а – ключниця при дворi в панi Квiтки. Придзигльована, молода ще.

Парикмахер, машинiст, робочий, лакей при гостиницi, хорист 1-й i 2-й, студент 1-й i 2-й, молодь, хористка 1-а i 2-а i хор.

Дiеться в нашi часи* (*90-i роки минулого столiття). Мiж другою i третьою дiею проходить пiвроку; мiж третьою i четвертою – шiсть мiсяцiв, мiж четвертою i п'ятою – три тижнi.






ДIЯ ПЕРША



Чорна сторона за коном. З лiвого боку вiд актора йде навкоси ряд уборних; видко тiльки дверi, а першоi уборноi й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свiчадо. З правого боку – кiнцi лаштункiв. Середина – вiльний для акторiв i iх виступiв прохiд. Вдалинi йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацiй i iншого. Самий кiн iде поза лаштунками вправо; туди виступають актори i тудою ж надходить в антрактах i публiка. При пiдняттi завiси темнувато, а потiм ясно.






В И Х I Д  I


Гирявий, машинiст, двое робочих, хористка перша i друга, хорист перший, а потiм Маринка. Метушня на кону. Робочi тягнуть приставки. Газовщики засвiчують рампу, софiти. Хор мовчки пiднiмаеться по сходах. Друга уборна вiдчинена. Парикмахер то вбiга, то вибiга. До третьоi уборноi надходить Квятковська i зачиняеться.

М а ш и н i с т (вгору). Оддай! Ще! Правiше трохи! (Робочому). А ти куди?

Р о б о ч и й. За пригорком.

М а ш и н i с т. Чого ж ти рiчку поцупив? Он дубка отого тягни та пiдiпри осокою.

Г и р я в и й (мечеться то за лаштунки, то в уборнi). Проворнiш! Ламповщикi! Софiти свiти! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бiсу те небо, село спускай!

Х о р и с т  п е р ш и й (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!

Г и р я в и й. Чи ти не сказився? Публiка вже йде!

Х о р и с т  п е р ш и й. Такi чоботи отой всучив, що й палець не влазить.

Г и р я в и й. Гукни менi iрода! А!! (Побiг i знов стрiча парикмахера). А що, сьогоднi вночi устругнемо стукалку?

П а р и к м а х е р. Та в мене i гуде, i стрiля…

Г и р я в и й. Пусте! А я з реквiзиту прихвачу та, може, й управляючого.

П а р и к м а х е р. Ото б дiло! (Входить у 2-у уборну).

К о т е н к о (голос з 2-i уборноi). Готово?

Г и р я в и й. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловiть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворнiш!

Х о р и с т к а  п е р ш а (пiдходить). Одпустiть мене!

Г и р я в и й (назад руку). Оправдательнi документи?

Хористка кладе бумажку.

Гм! На три днi! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Бiжить i деяким хористкам щось шепче).

М а р и н к а (пiдбiга до 1-i уборноi). От, замок!

Г и р я в и й (до неi). А панi Лучицька скоро?

М а р и н к а. Зараз, тiльки ось принесу… (Ввiйшла в 1-у уборну i почала дiставати речi).




В И Х I Д  II


Тi ж i Котенко.

К о т е н к о. Що? Готово?

Г и р я в и й. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бiгу). Духом! (Дзвонить).

К о т е н к о (стука в 3-ю уборну). Пустiть!

К в я т к о в с ь к а (голос). Я в льолi…

К о т е н к о. Хе-хе-хе! Розчудеснiйше!

К в я т к о в с ь к а (голос). Одiйдiть-бо! Гетьте!

К о т е н к о (пiдгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Пiдходить до кону). Чого баряться?

Г и р я в и й. Готово! Дай третiй! (Дзвонить).

Музика починае за лаштунками тихо грати.

К о т е н к о. А як збор?

Г и р я в и й. З приставними…

К о т е н к о. А… (Чуха потилицю). Своею шкурою чу

Страница 2

i боки латаемо! Сказано, багатому чорт i дiтей колише.

Г и р я в и й. Вiн мае втрати…

К о т е н к о. Брехня!

Г и р я в и й. Сам пiдраховував книги, – вiрте!

К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?

Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки… Страшеннi розходи!

К о т е н к о. Скажiть!

Г и р я в и й. Управляючий претендуе, що первий персонаж бере по чотири свiчки при газi i що коньяк та закуски на реквiзит ставляться…

К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб вiн до сцени не плутавсь, бо я його i з паном ковтну!




В И Х I Д  III


Тi ж i Юркович.

Ю р к о в и ч (здоровкаеться на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папiроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Г и р я в и й. Ну?

Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнiйшому й шановнiйшому до самоi землi!

К о т е н к о (жме руку). Здоровенькi, здоровенькi!

Ю р к о в и ч. I слава, i честь i хвала! Коло каси бiйка, в дверях давка, на гальорцi галас… Хороше?? Помiчаете, як мене вашi панii нашрубували, – балакаю!

К о т е н к о. I гаразд.

Ю р к о в и ч (кланяеться комусь за лаштунки). Барон!.. Князь… I його превосходительство… ого-го! Браво! Браво!

К о т е н к о. Пора б; перше гребали…

Ю р к о в и ч. I се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

К о т е н к о. Хто? Як? I це ви кажете щиро?

Ю р к о в и ч. Саме щиро.

К о т е н к о. Лучицька б то свiт перевернула?

Ю р к о в и ч. Вона, своiм талантом надзвичайним…

К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахiтник, то йому i бог простить; а коли нiсенiтницю торочить все ж таки чоловiк освiчений, який орудуе i пером, – так мене злiсть бере… Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я ii штурпаками, то й не пiзнаете! Комiк i ансамбль – всьому голова, всьому сила!..

Ю р к о в и ч. А-а! По-нi-маю: ансамбль, комiк – вiрно! Ансамблева дружня гра… чудо… прелiсть! Звичайно, розумiеться… Коли кругом талани… такого багато… Цiлий квiтник таланiв…

К о т е н к о. Та ви чоловiк розумний… Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицькоi? Я!! Адже як прибилась вона, то всi кричали: де це ви таку дохлятину вискiпали?.. А я пробачив, що в тiм дрантi е вогник. Скiльки серця порвав, скiльки душi потратив, а таки розворушив жар i видув вогонь! Тепер-то всi тiшаться, а нiкому i в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашоi працi свiтовi не видко, ми, як кроти, пiд землею риемось та добуваемо камiнь блискучий… I спасибi нiхто не скаже…

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такоi кривди… Ми всi дивуемось… ми, малороси…

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божкiв подавай, а старих – пiд лаву! Та ще надто коли новий божок у спiдницi! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжнiй талан, де всьому дiлу основа, – а вона i собi за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсiм справедливо… Ви менi просто розплющили очi… Це зовсiм вiрний i оригiнальний погляд… Я проводитиму… Тiльки треба за афiшi погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивiться тiльки холодним оком, то i талану у Лучицькоi як кiт наплакав; от у Квятковськоi природного живця бiльше…

Ю р к о в и ч. А знаете, я i сам помiчав…

К о т е н к о. Тож-то бо й е! А як отi хвальби нищать талан, псують людину! Просто – погибель одна! Прочита вона, що ii похвалили, що iй кадять, – i вже у неi в головi замакiтрилось, уже до неi й на козi не пiд'iдеш: талан! Дива!! Куди ж iй слухати навчителя, – вона самородок, вона сама навчить кожного… i пiшла, i пiшла… Та замiсть того щоб вгору, та вниз! А тут iще отi безперi… А! гнав би просто усiх! Треба ж розрiзняти розвите дерево, яке не боiться нi дощу, нi сонця, од пуп'янка…

Ю р к о в и ч. Знаете, вашi думки – iх просто низати на золоту глицю: ми теж слiпi, нам проводаря треба…

К о т е н к о. Конечне. Ходiм до моеi уборноi… Коньячку пропустимо…

Ю р к о в и ч. З агромною охотою.




В И Х I Д  IV


Тi ж i Квятковська.

К в я т к о в с ь к а (вибiга, жартливо). Ось i я, гоова!

К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?

К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!

К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?

Ю р к о в и ч. Очi слiпить.

К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку ослiпли, та других i не добачаете…

Ю р к о в и ч. Коли та слiпить, так панна геть вийма очi… i пiдеш старцем навiки…

К в я т к о в с ь к а. Чуете, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

Ю р к о в и ч. Антик!

К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лаеться, все допiка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу… i що менi нiчого не личить… що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Ю р к о в и ч. I ви такi несправедливi? Ай-ай-ай! Не вiрте йому – ви самий смак!

К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуеш, отамане? А ти все лаешся! (Крутить його).

К о т е н к о (гладить по голiвцi). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

К в я т к

Страница 3

о в с ь к а. Трясти – фе! А любити – цяцяно! У, яка я щаслива, як менi весело! (Б'е в ладошi, крутиться i пригортаеться до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж нiяково!

Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квiточка, аж страшно! (Проходить i перешiптуеться з Гирявим).

К о т е н к о (пiдходить до Квятковськоi). А ви таки справдi гарнесенькi, славнесенькi (гладить iй руку) i менi дуже до вподоби.

К в я т к о в с ь к а (зазира в очi). Дядя ще й закохаеться?

К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаете… А коли закохаюсь – i душу свою за вас положу… I Катруся оттак пiде вгору…

К в я т к о в с ь к а. Аж сукнi буде тра надтачати?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! I на те буде рада…

К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лiзла на граба, а грабок реп – i баба геп!

К о т е н ко. Не бiйтесь – грабок надежний; другi швидше гепнуть, а ми стоятимем!

Ввiходять в 3-ю уборну.

Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справдi: ти там нашрейбуй i про мене, що мов i сякий i такий…

Ю р к о в и ч. Напишу, напишу.

Г и р я в и й. А тепер упоiтельно? Гайда!

Виходять.




В И Х I Д  V


Кулiшевич i Квiтка.

К в i т к а. Нема, нема ii; я вже забiгав сюди…

К у л i ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.

К в i т к а. А як слаба?

К у л i ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане…

К в i т к а. Борони боже! I як ви так спокiйно?

К у л i ш е в и ч. А що ж менi – на мур дратись чи землю iсти?

К в i т к а. Та за неi i пiд колеса вагона…

К у л i ш е в и ч. Лягайте, коли е охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу… це вже вибачайте!

К в i т к а. Та хоч би провiдали, що i як?

К у л i ш е в и ч. Скажiть на милiсть! У його болячка, а я собi печену цибулю ложи!

К в i т к а. У мене душi нема…

К у л i ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде – надивитесь… А коли пiд п'яти пече, то бiжiть та й провiдайте…

К в i т к а (зiтха). Я до неi невхожий…

К у л i ш е в и ч. Чому? Не пуска?

К в i т к а. Та… сливе… те…

К у л i ш е в и ч. А, он що! Певно, прошпетився?

К в i т к а. Не знаю… ми перше… добре знайомi були… але от тепер ухиляеться й розмовляти, мов чужа…

К у л i ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини… А я думала… Хiба той?

К в i т к а. Хто? Що?

К у л i ш е в и ч. Нiчого! Все будете знать – рано постарiетесь.

Кв i т к а. Скажiть-бо, голубочко!

К у л i ш е в и ч. Чи ба, який солодкий!

К в i т к а. Рiднесенька! Одкрийте менi очi… Я слiпий… я божевiльний!..

К у л i ш е в и ч. Та нiчого!.. От намiгся! А радi б були, коли б зглянулась?

К в i т к а. Сказився б!

К у л i ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покусаете!

К в i т к а. Не до жартiв, не до жартiв менi.

К у л i ш е в и ч. Бiдненький! (Показуе на Маринку, що бiжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

К в i т к а. Ага, ага! (Бiжить догнати).

К у л i ш е в и ч (вслiд йому). Смали, смали халявки, вскочиш i в лабети!




В И Х I Д  VI


Тi ж i Котенко та Квятковська.

К о т е н к о (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлiвно, i прибиратись пора.

К у л i ш е в и ч. Не бiйтесь, я й так гарна.

К о т е н к о. А як покришку перемiнимо, пiд другу пiдете?

К у л i ш е в и ч. Дивлячись пiд яку: iнша так накрие, що й дихати нiкуди! (Входить в 4-ту уборну).

К о т е н к о (пiдходить до 1-i у борноi). Що се, Лучицькоi досi нема?

К в я т к о в с ь к а. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бiдних, i контракти, i штрафи, а для неi – нема!

К о т е н к о. Для мене всi рiвнi.

К в я т к о в с ь к а. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви пiдсипаетесь з жарту, а я й мiзинця для вас супроти Марусi не варт – тiй i ролi найкращi, i уборна перва, i все… падам до ног! Бо боiтесь.

К о т е н к о. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я iй встругну штуку.

К в я т к о в с ь к а. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила!

К о т е н к о. Гирявий! Гирявий! Гей!




В И Х I Д  VII


Тi ж i Гирявий.

Г и р я в и й (вискакуе весело). Я тутечки!

К о т е н к о. Оповiстiть – першою йде драма.

Г и р я в и й. А я на водевiль…

К о т е н к о. Тридцять раз вам казав: при драмi водевiль на кiнцi.

Гирявий кинувся. Квятковська фиркнула i втекла.




В И Х I Д  VIII


Котенко i Жалiвницький.

Ж а л i в н и ц ь к и й (на порозi 2-i у борноi). Слухайте, Савичу, ще Марii Iванiвни нема?

К о т е н к о. Менi нема дiла: мусить бути по контракту о сьомiй годинi; iначе – штраф!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Та чуднi ви якi! Хто з нас по контракту приходить? Всяк – по афiшi.

К о т е н к о. Афiша бреше: водевiль завжди по драмi.

Ж а л i в н и ц ь к и й. По руських трупах, а в нас – зроду.

К о т е н к о. А я так хочу, i менi ти не указ! (Пiднiмае тон).

Ж а л i в н и ц ь к и й. Так оповiстiть перше, то й знатимем, а коли афiша брехлива, то ваша вина.

К о т е н к о. Не вчiть мене! Ще молоко на губах не обсохло!

Ж а л i в н и ц ь к и й (пiдходить). Що-о? Кричать здумали?

К о т е н к о (упавшим тоно

Страница 4

). Я так… од природи… У мене такий голос… Що ж, мене поставлено режисером.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Так коли ви режисер, так не робiть бешкету! (Заходить в уборну, грюкнувши дверима).




В И Х I Д  IX


Котенко та Лемiшка.

К от е н к о. Готово? Завiсу! Всi на мiсця!

Л е м i ш к а (бiжить злякано). Ох, господи!

К от е н к о. Куди, старий?

Л е м i ш к а. Надобность… книжки…

К от е н к о. В будку!

Л е м i ш к а. Только… листика… до книжки листика… Водевiлем пiдвели… водевiлем… Я прихватком…

К от е н к о. До будки менi! Тут завiсу дали, а вiн…

Л е м i ш к а. Да… возмутительно… Але я завжди i душею, i серцем… по гроб живота…

К от е н к о. Годi базiкати! Гайда! (Повертае за шиворот).

Л е м i ш к а. Не утруждайтесь… лечу, лечу! Я напам'ять… од палятурки до палятурки! (Бiжить).




В И Х I Д  X


Лучицька та Маринка, потiм Жалiвницький.

Котенко забачив – i за лаштунки.

Л у ч и ц ь к а (задихавшись, вбiгае в 1-у уборну). Ох, як бiгла! Серце мало не вискочить!.. Що? Опiзнилась?

Ж а л i в н и ц ь к и й (з уборноi). Нi, тiльки що почали. (Iде до неi).

Л у ч и ц ь к а. О? То я вспiю, – ще багато часу… мiй вихiд останнiй. Добре, що я маю звичку дома одягати костюм. (Начинае гримуватися). Ху, як дух забива: так налякали! I що се сталося!

Ж а л i в н и ц ь к и й (убраний парубком). Якийсь гедзь укусив. Даймо, що я знаю, який отой гедзь…

Л у ч и ц ь к а. Який же?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Квятковська.

Л у ч и ц ь к а. Не може бути: вона така добра; зо мною ласкава, як сестра…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Вiрте! Та вона готова вас в ложцi води утопити.

Л у ч и ц ь к а. За вiщо б? Хiба за те, що я ii люблю?

Ж а л i в н и ц ь к и й. За те, що таланом забиваете. Ви готовi за всiх головою наложити, а для вас то нiхто й пальця не врiже: про свою шкуру всяк дба, а в вiчi, звичайно, скалить зуби…

Л у ч и ц ь к а. Як ви хмуро дивитесь на людей: при такiй вiрi тяжко й жити! А я певна, що зовсiм поганих людей i нема, що обернiться теплим словом навiть до лиходiя, то i в його бог озоветься…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ох-ох! Коли б то так! А краще не дiймайте вiри, то не зневiритесь.

Л у ч и ц ь к а. I вам, значить, не дiймати? (Подае руку). Я й привiтатись забула!

Ж а л i в н и ц ь к и й. I менi навiть.

Л у ч и ц ь к а. Гай-гай! Який же ви, друже, непевний. Нi, на вас я як на гору: ви в мене найщирша, найрiднiша людина… та ще моя няня, бабуся. Коли б не ви, я не знаю, що б зi мною сталося. Я не забуду до смертi тiеi першоi зустрiчi, коли я, божевiльна, з одчаю мало на себе рук не зняла. Ви постерегли мою страшну думку, ви одiгрiли порадою теплою мое серце задубле, ви визвали благодiйнi сльози; ви показали менi нову путь, яка може загоiти врази… i я припала з захватом до нiг нового бога… Як же менi вас не любити? (Простягае йому руку).

Вiн цiлуе.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви освiтили сей храм i стали в йому богинею. Але пробачте менi слово, – спокуситель знов тут, пантруе за вами, коршуном над головою кружить.

Л у ч и ц ь к а (спалахнувши). Його зальоти тепер не страшнi. Я, признатись, i спiзнилась того, що боялась стрiнутись з Антоном Павловичем.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ви менi тiльки позвольте, то вiн i носа сюди не покаже.

Л у ч и ц ь к а. Що ви? Хiба вiн менi що? Я не за його…

Ж а л i в н и ц ь к и й. А за себе боялись? А-а! (Кудлить волосся).

Л у ч и ц ь к а. Ви й назвиська його не можете чути спокiйно!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Даруйте, не можу! Вiн, на мiй погляд, розбещений панич, занужений своею нiкчемнiстю.

Л у ч и ц ь к а. Сором, сором, мiй друже! Се якесь лихе почуття, а не ваше серце… Антон Павлович не нiкчема, а чоловiк вельми освiчений i талановитий, з чесними, гуманними засадами… а що не при дiлi, – так у нашiй окружнiй темрявi передовiй людинi притулку нема…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Бачите, з яким палом за його заступаетесь: видно, добре вам задурманив i розум, i серце. А йому, ласуну, одна тiльки примха, однi хвастощi…

Л у ч и ц ь к а. Не лайте ж менi його в вiчi: невже вам не жалко мене вразити, менi болiч зробити?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Згибло все! Ви закоханi знов у Квiтку!

Л у ч и ц ь к а. Ой! Що ви? Звiдкiль така думка?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Закоханi, закоханi… правда?

Л у ч и ц ь к а. Нi, нi!.. Не знаю… i не думала! Я задавила давне…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Закоханi – i мови нема.

Л у ч и ц ь к а. Що ви? Анi слова про те! Як ви умiете людину збентежити… жарину кинути в серце.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Нервiя в мене кричить: я вашим щастям щасливий… тiльки не йому вам його дати, а хiба поламати життя! I святе iскуство пiде до дiдька, i погине чудовий талан, замре, втiхи ради, висока душа, а Украiна знов сиротою зостанеться!

Л у ч и ц ь к а. Борони боже! (Пауза. Далi жваво). Не бiйтесь, не зраджу, з свого дорогого шляху не зiйду!

Г и р я в и й (у дверi). Марко Карпович! Вихiд!

Ж а л i в н и ц ь к и й (скакуе). Бiжу! (Виходить за лаштунки).

Л у ч и ц ь к а (

Страница 5

апаючись за серце). Якось здавило серце… Чи страх налетiв… чи просто холод, мороз?.. Маринко, накинь на мене хустку… (Пауза). Пусте!.. Зневага одна… Там ганьба… а!.. Далi, далi!! (Пауза). Нi, нi! Не станеться… нiколи… задавлю! А дай ще менi, Маринко, вина… щось холодно.

Маринка подае; Лучицька п'е нервово.

Як думаеш, я на мерзоту нездатна?

М а р и н к а. Що ви?

Л у ч и ц ь к а. То-то ж! Так i думай, моя дитино!

М а р и н к а. Авжеж… Ой, пора менi! (Вибiгае).

Лучицька спираеться на руки на стiл i здавлюе ними свою голову.




В И Х I Д  XI


Тi ж i Котенко та Безродний.

Безродний iде в 1-у уборну, здоровкаеться. Лучицька здригнулась. Обое мовчки сидять.

К о т е н к о (до Маринки, що вийшла з уборноi). Ану, ближче стань! (Роздивляеться, ласкае). Гарна дiвчинка… настояща украiнка… i оченята як терен… Хочеш, буду ролi давати, актрису зроблю?

М а р и н к а. Я б i не знаю, що…

К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму…

Г и р я в и й (пiдбiгае). Ваш вихiд.

К о т е н к о. Тю! (Пiшов за лаштунки).

Виходить з уборноi Кулiшевич i йде теж, проглежуючи ролю, на кiн.

Б е з р о д н и й. Знаете, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.

Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила…

Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тiльки й набираюся тii душевноi сили i вiри, а то давно б уже витратився. I це саме дiло, яке менi було великим, тепер часами здаеться гноiщем, у якому вигодовуються i розплоджуються черви…

Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?

Б е з р о д н и й. Не мене, а мою вiру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щиростi у людини, – те мене рве!

Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете… Люди як люди…

Б е з р о д н и й. Людину-то я чую… От ви менi дорогi не таланом своiм, не тим, що на його збираеться люд, а своею ясною вiрою у людей i в святу справу, своею чистою як кришталь душею…

Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть… не стою…

Б е з р о д н и й. В вас про себе i думки нiколи нема…

Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть, не хвалiть… Не та я…

Б е з р о д н и й. Ви нi перед якою жертвою не зупинитесь…

Л у ч и ц ь к а. Не та я… не та я, кажу…

Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рiдного дiла…

Л у ч и ц ь к а. Голубчику, рiднесенький! Не знаю… Боюсь, щоб ви й у менi не зневiрились…

Б е з р о д н и й. Зроду-вiку! Я тiльки тут i спочиваю душею…

Л у ч и ц ь к а. Спасибi!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до дiла… (Усмiхаеться). Глядiть же, щоб лиха сила його не порвала… (Хутко встае). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мiй вихiд… (Виходить).

За нею Безродний.

(Гирявому). Менi, здаеться, з того боку?

Г и р я в и й. Так, з третього плану.

Лучицька iде за лаштунки, Безродний за нею.




В И Х I Д  ХII


Квятковська та Безродний.

К в я т к о в с ь к а (примiтивши Безродного, мов ненароком набiгае на нього з уборноi). Таточко? Ах, даруйте, простiть!..

Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозi стою…

К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить…

Б е з р о д н и й (не дае руки). Хiба я такий страшний?

К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний… а не страшний… Ой! Не дивiться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа…

Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?

К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортаеться). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкрие, то й не видко… (Ховаеться за полу).

Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розiгрiетесь, та на холодний протяг, то ще вава буде… До побачення! (Вийшов).

К в я т к о в с ь к а (вслiд). До Лучицькоi вже? А ми невгоднi! У, проклята! (Позира на кiн, а далi йде до своеi уборноi).




В И Х I Д  ХIII


Котенко, Гирявий, потiм Кулiшевич.

К о т е н к о (виходить з першого плану, прислухаеться, – не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почумiли? (Пауза). Якесь дрантя в театрi! (Гирявому, що пiдбiг). Де Лучицька? Чого ii не видко?

Г и р я в и й. Пiшла тудою на вихiд… Он!

Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"

К о т е н к о (зло). Здурiли, чисто здурiли! Якiсь навiженi чи п'янi! (Гирявому). Де ви менi стiл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Грошi брать знаете, а пильнувати дiла – нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мiй" до "Палайте, мрii" хрест?

Г и р я в и й. Говорив…

К о т е н к о. Чого ж вiн менi подае та й подае… Хор де? Чому не на мiсцi? Нехай тiльки накладуть, то захурчать i вони, i ви!

Г и р я в и й (виходить). Ну, колись i я… хоч ограблю, а свою заведу!

Кулiшевич виходить з кону з оплесками i криками: "Браво, Кулiшевич!"

К о т е н к о. Га? Нова болячка! (До неi). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте кутi меду!

К у л i ш е в и ч. Чи ви не проспались, чи хмiль ще не вийшов?

К о т е н к о (виходячи за лаштунки). Не крутiть!

К у л i ш е в и ч. Тю-тю! Та iще фiть-

Страница 6

iть! (Квятковськiй). Чи ти його, бува, чим не розсердила?

К в я т к о в с ь к а. Кого? Тата?

К у л i ш е в й ч. Та нi, отого кабана!

К в я т к о в с ь к а. А що?

К у л i ш е в и ч. Сказився чисто, аж пiнить! (Пiшла до уборноi, а далi з неi виходить).




В И Х I Д  XIV


Тi ж i хор.

Г и р я в и й (розставляе хор за лаштунками). Панове, будьте ласкавi, анi писнiть! Уваги найбiльше: ви ж починаете за кулiсами… так щоб разом, по одному маху… Та, бога ради, анi пари з уст… Котенко лютий – всiх розпудить. Дивiться всi на мене – i вмент! (Обходить i прислухаеться до суфлера).

Р я б к о в а (впередi). А що, знайшла кватирю?

Б о г д а н и х а. Знайшла, та така…

Р я б к о в а. А що в мiсяць?

Б о г д а н и х а. Вiсiм за паскудство…

Р я б к о в а. А нам i борщ чудесний дае з бараниною, з салом.

П е р ш и й  х о р и с т. Ну й голова, аж крутить!

Д р у г и й  х о р и с т. Довго кружляли?

П е р ш и й  х о р и с т. До свiту… Нi, аж до обiд!

Д р у г и й  х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!..

Спочатку ближнi, а далi й усi розсмiялися. Саме тодi Гирявий махнув: однi вступили, другi спiзнились, третi почали iншу пiсню. Вийшла кацен-музик.

Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарiзали!!

Хор так i пiшов, а на кону вже поправився.




В И Х I Д  XV


Тi ж i Котенко.

К о т е н к о (пiсля добрих оплескiв i крикiв "браво" виходить усмiхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Нi, публiка в театрi iнтелiгентна! (Гирявому). От сьогоднi хор добре вступив. Спасибi! (До хору, що ввiйшов). Молодцi, хлопцi! (Квятковськiй). Ну, моя квiточко, заткнiм лихо за пояса та на злiсть ворогам… Ну, боже благослови! (Возлагае руку).

Квятковська вибiгае з легеньким оплеском.

О? I есть!

К у л i ш е в и ч. Чого ви на мене визвiрились?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас i визвiришся, як вищирите зубки…

К у л i ш е в и ч. Атож: не кладiть пальця в рот…

К о т е н к о (гладить ii по плечу). Кусаний уже, моя люба!

К у л i ш е в и ч (виходячи на кiн). Отак краще: ласкаве телятко двi матки ссе…

К о т е н к о (вслiд). Менi, бiдному, хоч би одна, та добра!




В И Х I Д  XVI


Котенко, Лучицька, Кулiшевич, Квятковська, Гирявий та хор.

К о т е н к о (зачувши грiмовий оплеск). А! Це знов отiй примадоннi? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грiм). Розчавив би, щоб i мiж ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадiть ви пропадом! (Iде сердито до уборноi, зрива парик). Якi се ти менi парики даеш? Просто рощитать, та й уже!

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштункiв виходить Кулiшевич, Квятковська i хор.

(З уборноi). Квятковська, на вихiд!

Г и р я в и й. Лучицьку кричать.

К о т е н к о. I Квятковську – я чую. Випустiть двох.

Г и р я в и й. Лучицька i Квятковська, на вихiд! Даю!

Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко! "Лучицька i Котенко!

Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"

К о т е н к о (хмуро). Випустiть ii, та й годi! Бiльше нi разу! Готуйте картину! Дзвiнок!

Г и р я в и й. Лучицька! Даю!

Страшний оплеск i крики.

Л у ч и ц ь к а (з букетом i вiнком iде до уборноi). Ху, утомилася! Голова горить… серце ние… мов пережила страшну годину… А проте i втiха тремтить… (Маринцi, що за нею увiйшла). Води менi, голубко, i одеколону.

На кiн виходить i публiка розмаiта.






В И Х I Д  XVII


Тi ж та Антипов, Юркович та молодь.

А н т и п о в (пробираючись важно до уборноi 1-i). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходный!.. Все на своих мостах… Одобряю, одобряю. (Подае на ходу Котенку i Кулiшевич руку).

Ю р к о в и ч (вийшов з дальньоi уборноi, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!*  (*Чудово! (нiм.). Прекрасно! Чудово! (франц.)). И все не она, а мой друг Котенко… потому – крот… и Гирявый, ура!!

Г и р я в и й (сiпа). Що ти? Антипiв он!

Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховаеться).

А н т и п о в (у дверей № 1). Можно?

Л у ч и ц ь к а. Войдите.

А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить… я сегодня как-то расстроена…

А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят… Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!

Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало… океан вас ждет безбрежный… Нет, я теперь от вас не отстану…

Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна…

М о л о д ь (входячи). Непорiвнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, моi любi! Спасибi, голуб'ята, за щирiсть! Нате вам

Страница 7

а спогад! (Роздае з букета квiти).

Всi цiлують iй руки.

В с i. Спасибi! Слава! Слава!!

А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят… Эх, юность горячая, – завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробираеться).

К о т е н к о (в дверi). Господа, полиция запрещает… Прошу вас! Это беспорядок… Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавiс. (Сердито своiм). Завела чисто содому!

К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!

К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!

Метушня. Дзвiнок. Всi виходять. Котенко i Квятковська – за лаштунки.




В И Х I Д  XVIII


Лучицька та Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (тре собi одеколоном виски). Як дрижить у мене все… Яка радiсть, яка втiха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, бiльш одваги i сталостi! I доля нас не злама! (Виходить на передкiн).

К в i т к а (пiдбiга з букетом). Царице моя! Провiдна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили…

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради… Нi слова, Антон Павлович, нi згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось…

К в i т к а. Чому не вернутись, чому?

Л у ч и ц ь к а. Шляхи нашi розiйшлись.

Г и р я в и й (пiдбiга). Ваш зараз вихiд.

Л у ч и ц ь к а. Чуете? Он що зове i тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показуе рукою на кiн).

Квiтка схопився за голову.

Завiса




ДIЯ ДРУГА



Середина розкiшного покою в готелi. Дверi просто – вхiднi, направо – до кiмнати. По стiнах вiнки; на столах i усюди багато коштовних речей.




В И Х I Д  I


Палажка, Марина, потiм лакей.

М а р и н к а (за чаем). Сьогоднi Маруся краще спала, а то тi двi ночi анi на крихiтку: то руки лама, то уставиться i дума щось, дума, анi озоветься.

П а л а ж к а (п'е з мисочки). I що iй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так нi: всi забiгають, навiдують, i великi й малi, – всi зажурилися…

М а р и н к а. Ох, не всi, не всi: Квятковська аж скаче, та й Юрiй Савич радий, помiчаю.

П а л а ж к а. Ох, отi кiятри, пропади вони пропадем! Тiльки з чортами еднання. Всяк тобi з ними наклада. Примажеться, прибереться i почне перед миром ламатись: i регочеться, i спiва, i танцюе, i плаче, i репетуе… А тi радiють, гукають, ляскають… один грiх i спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на деревi ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобi зуби скалить!

М а р и н к а. Ситницi нема, а Маруся любить з маслом… Збiгаю та куплю. (Одягаеться й iде).




В И Х I Д  II


Палажка i лакей.

Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастаеться. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах iздити та клопiт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина – репа, а город – фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твое пiр'я!

Стук у дверi.

Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб iй покiй дали.




В И Х I Д  III


Палажка i Квiтка.

К в i т к а (в дверях). А як iй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в i т к а (переходить в кiмнату, поблиз дверей). Няню, вiрте, я цi три днi трохи рук на себе не зняв: сюди прибiжу – не пускають, питаюсь у того, другого – нiхто нiчого певного не зна, в театр кинусь – там тiльки шиплять, iроди, та брехнi точуть, та зуби скалять…

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, i тепер з розуму зводить? Так i не пущу тебе до неi, не допущу.




Конец ознакомительного фрагмента.