Страница 1

За двома зайцями
Михайло Петрович Старицький




Михайло Старицький

ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ





Дiйовi люде:


Прокiп Свиридович Сiрко – мiщанин, мае крамницю.

Явдокiя Пилипiвна – його жiнка.

Проня – дочка iх.

Секлита Пилипiвна Лимариха – сестра Сiрчисi, перекупка.

Галя – ii дочка.

Свирид Петрович Голохвостий – промотаний цилюрник.

Настя, Наталка – подруги Пронинi, манiрнi.

Xимка – наймичка у Сiркiв.

Пидора – поденщиця у Лимарихи.

Степан Глейтюк – був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.

Марта – бублейниця

Устя – черевичниця

Меронiя – живе при монастирi, гостi у Лимарихи.

Два баси.

Йоська – жид.

Квартальний, катеринщик, мiщане i люд.




Дiя перша



Глибокий яр. Пiд горою налiво гарненький домик Сiркiв з садком; за ним баркан i знов якийсь садок i домик, направо – гора, баркан, а далi яр. На дальнiй горi видко Киiв. Вечiр.




Вихiд І


Прокiп Свиридович i Явдокiя Пилипiвна. Сидять на лавцi бiля дому.

Явдокiя Пилипiвна. Бач, як сьогоднi вечiрню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитуе.

Прокiп Свиридович. Чим же гарно?

Явдокiя Пилипiвна. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

Прокiп Свиридович. Так, так! Як пустить язика, то вiн у його, як млинове колесо, тiльки бр-р-р!.. І меле разом, i шеретуе…

Явдокiя Пилипiвна. А твiй старий мне, мне той язик, як баба вовну…

Прокiп Свиридович. Прирiвняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки i чита по-стародавньому, по-божественному, а цей…

Явдокiя Пилипiвна. Заступаеться за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштуе.

Прокiп Свиридович. Так що ж, що поштуе!

Явдокiя Пилипiвна. А то, що i в церквi заживаеш табаку, мов маненький…

Прокiп Свиридович. Лопочи, лопочи; а ти заступаешся за нового тим, що молодший.

Явдокiя Пилипiвна. Вигадай ще що!

Прокiп Свиридович. Та й вигадаю!

Явдокiя Пилипiвна. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась).

Прокiп Свиридович. Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

Стара мовчить надуто.

Не сердься-бо, моя сивесенька!

Явдокiя Пилипiвна. Та годi вже!

Прокiп Свиридович. Чого годi? Хвалити бога, прожили вiк у добрiй згодi та лагодi, дiждалися й свого ясного вечора… Да не зайдет сонце во гнiвi вашiм…

Явдокiя Пилипiвна. Та я вже на тебе не сердюся! Тiльки не вередуй.

Прокiп Свиридович. Нi, нi, не буду. А нам таки справдi нарiкати нi на що: вiк пройшов, лиха не зазнали, хоча й були хмарки, та господь хранив од тучi. Єсть на старiсть i шматок хлiба, i закуток.

Явдокiя Пилипiвна. А працювали ж зате як, рук не складаючи!

Прокiп Свиридович. То що ж! Хто дбае, той i мае! Неперестанно трудiтеся, да не увiйдете в напасть! Аби чужого хлiба не заiдали та з чужоi кривавицi не користувалися!

Явдокiя Пилипiвна. Здаеться, уже на нас, голубе, нiкому й скаржитись!

Прокiп Свиридович. А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копiйка!

Явдокiя Пилипiвна. Як же гендлювати без того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла – единачка; треба було на посаг складати.

Прокiп Свиридович. Та так, так… А наградив-таки нас господь дочкою – розумнi!

Явдокiя Пилипiвна. І вже! Що розумнi, так на весь Подол! Так не жалували ж на iх i грошей: у який кошт та наука увiйшла – страх! Скiльки отiй мадамi до пенцiона переплачено!

Прокiп Свиридович. А за який час? Довго там побула?

Явдокiя Пилипiвна. Мало хiба? Аж три мiсяцi! Ти б уже хотiв свою рiдну дитину запакувати у науку – на муку, аж до загину!

Прокiп Свиридович. Я не про тее: менi тi пенцiони i не до смаку, а коли грошi за рiк заплачено, то треба було б принаймнi за iх одсидiти!

Явдокiя Пилипiвна. Грошей шкода було, а дитини то нi, що за три мiсяцi змарнiла та знiвечилась, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла!

Прокiп Свиридович. То нiчого: одпаслися ж дома; одно тiльки не гаразд…

Явдокiя Пилипiвна. Що там? Уже знов почав вередувати?

Прокiп Свиридович. Таяй мовчатиму, а тiльки той пенцiон…

Явдокiя Пилипiвна. Що пенцiон?

Прокiп Свиридович. От тут у мене сидить! (Показуе на потилицю).

Явдокiя Пилипiвна. Ти знову?

Прокiп Свиридович(зiтхнув).Та й мовчу ж!

Чути знавдалi гуртову пiсню:

Не щебечи, соловейко,
На зорi раненько,
Не щебечи, манюсенький,
Пiд вiкном близенько!
Не щебечи, манюсенький,
Пiд вiкном близенько!

Явдокiя Пилипiвна. А славно спiвають! Я страх люблю хлоп'ячi спiви!

Прокiп Свиридович. Славно, славно! Завтра недiля, а вони гукають.

Явдокiя Пилипiвна. А коли ж iм i погуляти, як не пiд свято! За буднi натрудяться!

Прокiп Свиридович. Той розходились би спати, а то й самi не сплять i другим не дають… (Позiха).

Явдокiя Пилипiвна. То й iди ж собi спати, хто ж боронить?

Прокiп Свиридович. Та я б уже такий, щоб i лягати, та Пронi ж ждемо.

Явдокiя Пилипiвна. А правда, чого вони так забарились? Уже й н

Страница 2

ч надворi; ти б пiшов та знайшов iх!

Прокiп Свиридович. Де ж я iх буду шукати? Та iх i кавалер проведе.

Явдокiя Пилипiвна. Та проведуть… кавалерiв за ними, як полови за зерном, а все-таки страшно.

Прокiп Свиридович. Не бiйся – не ма-ненькi. (Позiха здорово).Ой господи помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiха i хрестить рота)гЧого це я так позiхаю?

Явдокiя Пилипiвна(позiха й собi).Оце! Ти позiхаеш, а я за тобою.

Прокiп Свиридович(позiха знов).Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи рот не роздерся!

Явдокiя Пилипiвна. Та затуляв би рота, а то так негарно дивитись, що й…

Прокiп Свиридович. А ти думаеш, менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Явдокiя Пилипiвна. З якого це часу з мого рота стала верша?

Прокiп Свиридович. Та хiба ж уже не пора?

Явдокiя Пилипiвна. Пху! пху! (Розсердившись, пiшла).

Прокiп Свиридович(почухав голову).Розсердилась моя старенька, розгнiвалась; треба пiти помиритись. (Виходить теж у ворота додому).




Вихiд II


Мiщане, мiщанки i хор.

Хор(за коном, але ближче).

Твоя пiсня дуже гарна,
Гарно ти спiваеш:
Ти щасливий, спарувався
І гнiздечко маеш.
Ти щасливий, спарувався
І гнiздечко маеш.

Через кiн переходить кiлька пар: дiвчата з хлопцями i самi дiвчата; за остатнiми уганя Голохвостий у цилiндрi, пiджацi, рукавичках. Полебезивши, одскакуе до других.

Голохвостий(до себе).А славнi тут дiвчатка-мiщаночки, доложу вам: чистое амбре! Думав, що знайду мiж ними ту, що коло Владимира бачив, – дак нема, а вона, здаеться, з цього кутка. От пипочка, що просто тiльки – а-ах та пере-ах! Одно слово – канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у ейо, чесне слово: просто з голови не йдьоть… Господи! Що ж це я? Чи не прогавив за нею главного предмета, Пронi? От тобi й на! Побiгти шукать. (Пiшов хутко яром направо).

Хлопцi, хор(входять на переднiй кiн).

А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати;
Не довелось менi в свiтi
Весело спiвати!
Не довелось менi в свiтi
Весело спiвати!

Оддалеки чути, що гурт другий спiвае цю ж пiсню.

1-й бас. А в нас баси кращi… у них як побитi горшки!

2-й бас. Або як старi циганськi решета! Усi (смiються).А справдi!

Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семiнарський, чи братський?

1-й бас. Звичайно, братський.

2-й бас. А я кажу семiнарський.

1-й бас. Ба брешеш!

2-й бас. Ба не брешу! В семiнарському хорi сам Тарас як попре горою – го-го-го! Або Орест як посуне октавою – гур-р-р, аж гори дрижать!

1-й бас. А в братському Кирило чого варт?

2-й бас. Ну, що ж? Кирило, та й годi.

1-й бас. Ет!

Степан. А хто, по-вашому, панове, розумнiший у Киевi: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?

Хлопець. Голохвостий!

Степан(регоче).Ото ушкварив!

1-й бас. Попав пальцем у небо!

Дехто. Найшов розумного на смiтнику! Ха-ха!

Хлопець. А хто ж розумнiший за його? Говорить по-ученому, що й не второпаеш!

Степан. Чи у тебе часом не загублено якоi клепки?

Хлопець. Чого ти присiкався?

Степан. Дивiться, люде добрi, що по-свинячому хрюка, то й розумнiший, значить!

Другi. Чого ж, справдi, смiятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освiчений; таки паном дiло, i ходить, i говорить по-панському!

Степан. Овва! Не бачила розкошiв свиня, то й саж за палацi здався!

Дехто. Та годi вам за чортзна-що змагатись!

Степан. І то правда, пху!

Дехто. Од мiщан одстав, а до панiв не пристав.

Степан. Та як же! Натягне штани-галанцi, узуе чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огнi! Якi були у батька грошi – процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!

1-й бас. А так: батько його було на базарi голив та кров пускав, баньки ставив, то й копiйка водилась, а вiн уже, бач, i цилюрню по-модньому…

Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив – то так!

1-й бас. А який ласун до дiвчат, як зводить усiх – бiда!

2-й бас. Та то ж через тее Степан на нього i гори верне.

Дехто. Боiться, значить, щоб не одбив дiвчини.

Степан. Одбив би я йому печiнки!

Другi. О! Вiн хваткий!

1-й бас. А в тебе уже е коханка?

Степан. Що ти iх слухаеш? Верзуть теревенi!

Дехто. Єсть, есть…

1-й бас. А хто?

Хлопець. Галя Лимаришина.

1-й бас. Гарна?

Хлопець. Чудо яка!

Степан. Ти-бо менi, гляди, i честь знай, бо язика й полатати можна!

Хлопець. Що ж я сказав? От напасть!

Другi. Цитьте! Он Голохвостий iде!




Вихiд III


Тi ж i Голохвостий.

Дехто. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували…

Голохвостий. А, хорошо, добре…

Степан(набiк).Шкода, що не чув!

Голохвостий(подае декому руку, а рештi кланяеться згорда).Меня таки везде споминають: значить, моя парсона у шику!

Степан(набiк).Як свиня в дощ!

Голохвостий(вийма цигарницю).Нет лi у кого иногда сiрника?

Хлопець. Ось у мене есть. (Запалюе йому).А менi, Свириде Петровичу, можна одну взяти?

Голохвостий. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!

Дехто. Давайт

Страница 3

, давайте! (Закурюють).Нiчого собi!

Голохвостий. Нiчого! Понiмаете ви, як свинi у апальцинах! Це шик – не цигарки! Каждая стоiть п'ять копеек; значить, примером: затягся ти, а уже п'яти копеек нема.

Xлопець. От дорогi!

Степан(набiк).Бреше гладко!

Дехто. Ви таки кидаете силу грошей!

Голохвостий. Чаво мiне деньог жалеть? Главное дело сабе удовольствiе! Можеть, у меня iх iногда перегорело сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!

Степан(тихо до других).Такого дворанина пiд тина!

Другi. І правда: надiв жупан та й дума, що пан.

Голохвостий. Тепьор, следственно, меня по всех усюдах первим хвисоном принiмають; а почому? Потому, што я умею, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понiмаю!

Степан(вголос).А по-собачому, добродiю, часом не вмiете?

Дехто смiеться.

Голохвостий. Ще нет! Прийдьоться хiба-разве од вас науку получить!

Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаетесь!

Голохвостий(згорда).Наведiть сначала себя палiтурою!

Степан. Цур дурня та масла грудку!

Другi. Та годi вам!

Голохвостий. Невежество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнiчать? Єщо уберешся в мужичество!

Хлопець. Скажiть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!

Голохвостий. Да што ви понiмаетьо?

Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, – чудо! Певно, дороге!

Голохвостий. Конешно, не копеешне! Хвисонистоi моди i загрянишного матерiалу, да i шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаетьо, што плаття – лиш би што, а плаття первое дело, потому што по платтю всякого стрiчають.

Степан(до других).А по уму виряджають!

Голохвостий(не звертаючи уваги).От, вбзьмем, примером, бруки: трубою стоять, как вилитi, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, i вже хвизиномii не iмеють! Або вот жильотка, – здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, i мода не та, уже й симпатii нету. Я вже не говору про пiньжак, потому што пiньжак – ето первая хворма: как только хворми нету, так i нiкоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галаве, так i на типе парад!

Дехто. Добре на цьому знаеться! Нема що!

Хлопець. А матерiя яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би менi такого на штани!

Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!

Хлопець. Що ж то значить – шарлатанська?

Голохвостий. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.

Хлопець. Та я так!

Дехто. Розкажiть краще що нам! Ви ж там по свiтах буваете, розумних людей чуваете…

Голохвостий. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матерiально.

Дехто. Та все ж, може, i нам буде iнтересно. Ось ходiмо на гору: поспiваемо, побалакаемо, вип'емо мокрухи-преподобницi!

Голохвостий. Хороший бил би для меня кадрель – водити з вами кумпанiю!

Дехто. Е, ви вже дерете носа до неба!

Другi. Та киньте його, цур йому!

Степан. Не знаете хiба прислiв'я: не руш добра…

Хлопець(до Голохвостого).Та ходiм-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!

Голохвостий. Єй-богу, нельдзя: тут, понiмаете, делiкатна матерiя… Кахвюру, значить, нужно пiдстерегти i спроворить… Одне слово, не вашого розуму дело!

Хлопець. Що ж воно таке?

Голохвостий. Інтрижка.

Хлопець. Як?

Степан. Та кинь його, ходiм!

Другi. А й справдi! Чого з ним возжатись? Ну його к бiсу! Рушай далi!

Всi пiшли.




Вихiд IV


Голохвостий сам.

Голохвостий. Дурнi хахли! Ідiть здоровi! Што значить проста мужва? Нiякого понятiя нету, нiякой делiкатной хвантазii… так i пре! А вот у меня в галаве завсегди такий водеволь, што только мерсi, потому – образованний чоловек! Да што, впрочем, про них?.. Годi, довольно! От як би Пронi не пропустить! Шукаю: нiгде нету; чи не пройшла разве? Дак кудою ж пройтить iй, когда ми калавурим? Удивительне дiло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рiшительно налягти. Здаеться, я ей пондравился… Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Пронi не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а денег по скринях! Старого Сiрка як струсну, то так i посипляться карбованцi! Одна надiя на ii придане, бо iначе не можу поправити своiх дiлов: такий скрут, хоч вiшайся. Довгiв стiльки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не пiймав, ей-богу, правда. Тут особенно Йоська есть; дак таке уiдливе, кляте, што нiяким хвисоном його не обiйдеш. Де здибав, то й давай грошi, то й давай! Ну, де ж я тобi вiзьму, коли немае! А вiн, дурний, одно: давай, та й годi, вертай, що брав! Ну, што он? Какое понятiе iмiет? Сказано, жид! А ти тiкай, бо посадить – чиста напасть! Так i ховаюсь, i кручусь як муха в окропi: там у цилюрнi уже посадив замiсть себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Пронi женюсь, себто на ii добрi та на ii грошах, тодi я бритви через голову у Днiпро позакидаю, а заживу купцем первой гiльдii, зав'ю такi моди алад'ябель! Тiльки ж Проня й погана, як жаба… Та якби запустить пазури у ii скриню, то ми при боцi заведемо таке монпасье, що тiльки пальцi облизуй! От би, примi

Страница 4

ом, ту дiвчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!




Вихiд V


Голохвостий, Проня, Настя i Наталка.

Голохвостий(зуздрiвши),А ось i вони з кумпанiею. Ну, Голохвостий, держись!

Проня, Настя i Наталка мляво iдуть i прощаються з якимсь кавалером.

Голохвостий. Як би ето пiдойти похвисонiще, щоб так зразу шиком i пройняти? (Пробуе кланятись).Нi, не так… (Обсмикуе одежу на собi),

Проня(наближаеться; за нею подруги).Голохвастов, здаеться?

Голохвостий(пiдлiта).Бонджур! Мое серце розпалилося, мов щипсi, поки я дожидав мамзелю!

Проня(манiрно).Мерси, мусью! (До подруг).Таки дожидався: я нарочито проманiжила.

Голохвостий. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я i не знаю iх, но надеюсь, што ви не будете водить компанiю лиш би з ким!

Проня. Разумееться. Єто маi близькi приятельки i сасiди.

Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.

Настя. Менi здаеться, що ми десь стрiчались.

Голохвостий. Нiчаво нету вдивительного – мiня знает увесь Киiв чисто.

Наталка. Невже?

Голохвостий. Рiшительно. Мiня везде принiмают как сваво, значить, без хвисона!

Проня. Там, верно, красавиць найшли порядошно.

Голохвостий. Што мне краса? Натирально, нерве дело ум i обхожденiе: делiкатнi хранцюзькi маньори, штоб вийшов шик!

Проня. Разумееться, не мужицькi: фе! Мове жар!

Наталка(до Настi).Який вiн гарний!

Настя. Нiчого собi; тiльки штукований!

Наталка. А я вас сьогоднi десь бачила.

Голохвостий. Я чоловiк не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловiку, видите, для того й даденi, штоб бити ними землю; потому вони i ростуть не з голови…

Наталка(до Настi),Який вiн розумний та гострий як бритва!

Проня(до подруг),А я ж вам не казала, що первий кавалер!

Голохвостий. Не вгодно лi, баришнi, покурить папироски?

Наталка. Што ви, я не куру!

Настя. І я нi; та чи пристало ж баришням?

Голохвостий. Перва мода!

Проня. А ви не знаетьо? Дайте мiне! (Закурюе i закашлюеться).

Голохвостий. Может, крепкi? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.

Проня. Мерси! То я ковтнула какось диму…

Наталка i Настя. Та киньте папироску, а то ще закашляетесь.

Проня. Пусте! Я ще в пенцiоне курила…

Голохвостий. Чим же мiне баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийми з кишенi у пiджацi).

Настя(до Наталки).Ач, який ввiчливий!

Наталка. Настоящий хрант.

Беруть конфекти.

Проня(бере манiрно одну).Мiне так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси…

Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний вкус!

Настя(до Наталки).Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою трощить, а тут – пальцини.

Наталка. Це на нас критика.

Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини целий воз притарабаню! Меня, знаете, на Хрещатику, дак етi все купцi делiкатними матерiями – просто на руках носють. Бо я iм усем денег позичаю, i там перед началством звесно – што, потому у меня будошник у струне! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой поганi – пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу… Я вже просто одпрошуюсь, – што куда мiне ето переести все, потому луснуть, пардон, треснуть – як раз плюнуть, так нет-таки – бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаеш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на сметник не викiдають… Дак я вам целий воз…

Проня(ображено).Того, што на сметник викидають?

Голохвостий. Што ви, Проню Прокоповно? І у думце не било! Як же, штоб я такой мамзелi – i непоштительство… Ну й гострi ж ви! Язика з вами, представте собi, нужно держать, як у часте, на замку!

Проня. Ви так i понiмайте!

Голохвостий. Ах, ах! Да я з своей сторони при полном акорде, лиш би з вашей сторони не було нiкакого мненiя.

Проня. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятiя нiкоторого не iмеють; а я в пенцiоне все науки проiзошла.

Голохвостий. Пардон, ей-богу, пардон! Потому у мiня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь i ляпне!

Настя(до Наталки).Ходiм додому, бо ця витрiшкувата чапля почала з своiм пенцiоном, як дурень з торбою…

Наталка(до Настi).Це вона нам вибива очi!

Настя. Приндя чортова! (До Пронi).Добранiч вам!

Наталка. Ходiм уже!

Голохвостий. Што ж, баришнi, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при месяце такой шик!

Настя. Нi, спасибi вам, ходiть здоровi самi вже!

Наталка(до Пронi).Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мiшаемо!

Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решетi дiрка!

Наталка. Нiчого, ваш кавалер позбирае… докласти вам воза!

Пiшли.




Вихiд VI


Проня й Голохвостий.

Проня(вслiд).А дулi не скушаете? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усех гнилицями так i тхньоть!

Голохвостий. Ну й ловко ж ви iх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумнi ви, – без мила голите.

Проня. Якби мiне моднiща публика

Страница 5

то я б себя показала! А то з кем тут зайтись – необразованнiсть одна! От только з вами i маеш приятность!

Голохвостий. Натирально, куди iм усем до вас? Всьо равно, што, примером взять, – Мусатов i хранцюзька помада.

Проня. Мерси.

Голохвостий. А в тiятрi любите?

Проня. Знаете, акробати занятнiщi мiне: такii красивi мущини. Я було как пойду, то так стрiвожусь за них, што целу ноч не сплю!

Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч целую ноч трудиться проходкою!

Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказii не вийшло… ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно пiд дубом романа читати.

Голохвостий. А ви якi читали?

Проня. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звезду», «Чорний гроб»…

Голохвостий. Да, ето занятнi, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руських з кабардинцями» – а-ах! Або – «Матильда – чилi хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дiвиця, чилi любов ухитриться». Антiреснi, доложу вам! Не видержиш дочитати!

Проня. Ах, я такii люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипела!

Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!

Проня. Ах, ето ужасно жорстоко…

Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би-лучче самим рамана завить.

Проня. Конечно, занятнiще, ежелi особливо кавалер душка…

Голохвостий(кашлянув).Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какое такое ви обо мне понятiе держите?

Проня(манiрно).Што ж ето ви допитуетесь? Мiне соромно… Я баришня. (Набiк).Ага! Дочекалась-таки!

Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нiчаво, ето чистие пустяки!

Проня. Я i понятiя у цiм нiкоторого не iмiю…

Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!

Проня. Ви мiне такого жару укидаете, што я просто шарею… Хiба не знаете, як безневиннiй дiвицi стидно…

Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться…

Проня. Ах, не говорiть мiне про любов… А я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говорiть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…

Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку i серце.

Проня. Мерси! Только тут ноччю… при месяце… так мiне моторошно цее слухать, аж сердце тьопаеться… Ви завтра приходьте до нас предложенiе делать…

Голохвостий(цiлуе руку).Я только боюсь ро-дителiв ваших, а то б давно зайшол…

Проня. Єжелi што я согласна, то вже небезпременно…

Голохвостий. Ви мiне как води цiлющоi на рани злили, моя зозулечко. (Цiлуе).

Проня. Ах, не можу! Тiкать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви i предложенiе зробите…

Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!

Проня. Душка! (Цiлуе хутко Голохвостого i бiжить до хвiртки).Ламур! (Вибiги).




Вихiд VII


Голохвостий сам.

Голохвостий. Бон-бон! (Пiдскакуе).Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляем вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показуе кулак).Старi, правда, не спротивляться, потому потурають дочке у всьом. Тiльки ж i гидка! Ой гидка! Да ще лiзе цiлуватись! Надо будеть купить доброго мила, штоб замивать пiсля неi губи… Але зате ж все мое! От уджигну! Годi вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, – буде, доволно! Можно будеть i самому зайцiв ловити, а особливо курiп'яточок… хр-р-р… Хап – i есть! Хап – i есть!




Вихiд VIII


Голохвостий i Галя.

Галя(iде з кошиком, придивляеться).От як ми опiзнилися на старiм городi з мамою, уже й розiйшлися всi на нашiм кутку… Нi, он хтось стоiть, чи не Степан? (Зближаеться, щоб трохи роздивитись).

Голохвостий(зуздрiвши).А, на ловця й звiр бiжить. (Пiдлiта).Цiп-цiп, курiпочко!

Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тiкати, але Голохвостий заступа дорогу).

Голохвостий(придивившись).Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От цiпонька! (До неi).Не тремтiть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, – хiба з'iм?

Галя. От, ей-богу, коли не пустите, то калавур закричу i будошника покличу.

Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикнiть, то я такого наговорю, што зараз i в часть вас посадять.

Галя. За що? Що ви гвалтуете серед ночi, то я маю сидiти?

Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотiв з вами, моя зiрочко красна. Як повидiв я вас коло Владимира, то з тiеi ночi i пропадаю, – просто вхопили мое серце щипцями, гвоздком у головi сидите, хоч i бритви не бери в руки!

Галя. А справдi, це той самий… Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаете дорогу; сорому нема, а ще панич!

Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч вiзьмiть в руки пiштолета i прострелiть тут грудь мою!

Галя. Так i повiрили! Шукайте собi панночок!

Голохвостий. Дави луччi за самих найкращих панночок; ви просто така цiпонька, що аж слина котиться, – вiрте!

Галя. Хороша пороша, та не для вас!

Голохвостий(розпалюючись).Чого ж так – не для мене? Яка ти строга, нелюб'язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра – па

Страница 6

овицями, да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Киiв…

Галя. Обсипайте кого iншого, а менi вашого золота не треба.

Голохвостий. Да хiба я развi поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон…

Галя. Та що – що гарнi!

Голохвостий(бере ii за руки).Серденько, пу-колько моя! Улюбись у мене, бо, ей-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобi напасть зробить!

Галя. Ой, що ви кажете?

Голохвостий. Потому хоч ножницями перетни мое серце, то там тiльки одна любов стримить…

Галя. Пустiть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…

Голохвостий. Нiхто не здиба! Курiпочко моя! (Обнiма).

Галя. Пустiть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустiть, бо кричатиму!

Голохвостий(притиски ще бiльше),У-ух! Пропав я! Пожар!




Вихiд IX


Тi ж i Секлита.

Секлита(зуздрiвши).А то що, Галька? З паничем? Ой лихо мое! Ой нещастя мое! Добiгалась, каторжна! От i устерегла! Ах ти подла! (Пiдскакуе до Галi).

Голохвостий оторопiв.

Галя(плачучи).Мамо! Начепився, хто його зна хто й звiдки, та й гвалтуе, як розбишака…

Секлита. Як! Хто його знае? А ти не знаеш – свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матерi хочеш очi одвести? Так i повiрили!

Тим часом Голохвостий, оправившись, хоче тiкати. Секлита його за поли.

А ти, паничу, куди? Навтiкача? Нi, з моiх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобi очi видеру з лоба!

Голохвостий(замiшавшись).Хiба це ваша дочка?

Секлита. А то ж чия?

Голохвостий. На вас анiтрiшечки не похожа, у неi голосок, як соловейко в лузi, а ви як з бочки гуркаете!

Секлита. Ах ти, харцизнику! Ти ще смiятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!

Голохвостий. Та не зiпайте так, бо всiх кожум'яцьких собак збентежите!

Галя. Мамо, голубочко, киньте його! Не робiть слави! Єй-богу, начепився вперве!

Секлита. Заступаешся! Геть менi зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнiмаеться. Я тобi дома обiрву отi патлi, сибiрна!

Галя(плаче).За вiщо ви, мамо? Хiба я винна?

Голохвостий(набiк).Як би його вирватись вiд цiеi вiдьми? От влопався!

Секлита(до Галi).Іди звiдси! Не слинь менi! Дома побалакаемо!

Галя вiдходить плачучи.




Вихiд X


Секлита i Голохвостий.

Голохвостий кинувся було тiкати, але Секлита не випустила пiджака, так що вiн аж злетiв з одного рукава. Секлита тодi вхопила обома руками за жилетку.

Секлита. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я Секлита Лимариха!

Голохвостий. Що ви? Чи при своiм умi? Не робiть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дiм Сiркiв).Я вам заплачу, я багатий…

Секлита(ще дужче).




Конец ознакомительного фрагмента.